Вільний час, частина внерабочего часу (у межах доби, тижня, року), що залишається у людини (групи, суспільства) за вирахуванням різного роду непорушних, необхідних витрат. Кордони С. ст визначаються на основі розрізнення у складі загального часу життєдіяльності людей власне робочого (включаючи додаткову працю з метою заробітку) і внерабочего часу і виділення в складі останнього різних елементів зайнятого (скованого) часу.
В житті сучасного суспільства явище С. ст відрізняється винятковою складністю, відображає істотні характеристики того або іншого типа суспільства, наповнюється різним, часом вельми суперечливим, вмістом. У розвинених капіталістичних країнах поряд з позитивною тенденцією збільшення С. ст незмінно присутні негативні тенденції заповнення сфери дозвілля «масовою культурою», явищами антикультури (алкоголізм, злочинність і т. п.), ін. заняттями, властивими ідеалам «споживчого суспільства». Стосовно умов соціалізму можна говорити перш за все про дві основні функції С. в.: функції відновлення сил людини, що поглинаються сферою праці і інших непорушних занять, і функції духовного (ідейного, культурного, естетичного і т. п.) і фізичного розвитку людини, що набуває всього більшого значення. Саме її маючи на увазі, К. Маркс говорив, що час «... залишається вільним для задоволень, для дозвілля, внаслідок чого відкривається простір для вільної діяльності і розвитку. Час — це простір для розвитку здібностей...» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 26, ч. 3, с. 264). Як соціально-історична категорія С. ст характеризується трьома основними параметрами: об'ємом (величиною), структурою і вмістом. Величина С. ст залежить в першу чергу від тривалості часу праці, характерної для того або іншого суспільства, тобто від загальної величини внерабочего часу. Соціалістичне суспільство послідовно прагне скоротити величину робочого дня. В той же час на сучасному етапі розвитку об'єм С. ст в значній мірі визначається часом, що витрачається на деякі непорушні витрати в рамках внерабочего часу, в першу чергу на побутові потреби і транспорт. Тому головними дорогами збільшення об'єму С. ст є розвиток і вдосконалення служб побуту, впровадження в практику раціональніших принципів міського і промислового будівництва, розселення і т. д.
Залежно від аспекту розгляду і завдань аналізу в структурі С. ст зазвичай виділяють неоднакову (до декількох десятків) кількість елементів. Прийнявши за підставу класифікації характер здійснюваною людиною в С. ст діяльності з точки зору її впливу на розвиток людської особи, можна отримати ряд найбільш широких категорій, створюючих структуру С. ст Це — активна творча (в т.ч. суспільна) діяльність; навчання, самоосвіта; культурний (духовне) вжиток, що має індивідуальний (читання газет, книг і т. п.) і публічно-видовищний (відвідини кіно, театрів, музеїв і т. д.) характер; фізичного заняття (спорт і т. п.); любительські заняття типа хобі; заняття, ігри з дітьми; товариські зустрічі, спілкування з ін. людьми; пасивний відпочинок; витрати часу, співпадаючі з явищами антикультури (наприклад, зловживання алкоголем). Т. о., при одному і тому ж об'ємі С. ст його структура може бути більш менш прогресивною. Головні дороги вдосконалення структури С. ст в умовах соціалізму — збільшення об'єму С. ст, створення потужної матеріально-технічної бази дозвілля, підвищення ефективності організаторської і ідеологічної роботи з трудящими і т. п.
Конкретні заняття людини і їх якість в рамках тієї або іншої діяльності в С. ст складають його вміст. Забезпечення вмісту С. ст, відповідного цілям комуністичного будівництва, — тривалий процес, пов'язаний з подальшою зміною положення особі у сфері економічного, політичного, духовного життя суспільства, зокрема з ширшим залученням трудящих до політичній творчості, управлінню соціальними процесами, з розквітом загальної культури мас і т. п. Див. також Дозвілля .
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 25, ч. 2; Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 33, с. 117; Струмілін С. Р., Робочий день і комунізм, М., 1959; Пруденський Р. А., Час і праця, М., 1964; його ж, Проблеми робочого і внерабочего часу, М., 1972; Грушин Би. А., Вільний час. Актуальні проблеми, М., 1967; Гордон Л. А., Клопів Е. Ст, Людина після роботи, М., 1972; Орлів Р. П., Вільний час як соціологічна категорія, Свердловськ, 1973; Anderson N., Work and leisure, L., 1961; De Grazia S., Of time, work and leisure, N. Y., 1962; Duinazedier J., Vers une civilisation du loisir?, P., 1967; його ж, Sociologie empirique du loisir, P., 1974.
