Внерабочєє час, час не зайнятий суспільно необхідною працею на виробництві. (Термін «В. в.» введений радянськими економістами в 1950-х рр.) Кількісно дорівнює різниці між календарним і робочим часом. Складає переважаючу частину календарного часу. Складається з часу, пов'язаного з роботою на виробництві (дорога на роботу і назад і пр.); часу, витраченого на ведення домашнього господарства; часу на задоволення фізіологічних потреб (сон, їда); вільного часу (дозвілля).
В умовах капіталізму Ст ст слід відрізняти від вимушеного неробства безробітний або неполнозанятого. Тривалість робочого дня визначається тут перш за все співвідношенням класових сил організованих робітників і підприємців.
При соціалізмі величина робочого часу встановлюється державою відповідно до досягнутого економічного рівня і особливо з рівнем продуктивності праці. З розвитком продуктивних сил створюється можливість скорочувати робочий день і тим самим збільшувати фонд Ст ст (добовий і відповідно тижневий, місячний, річний). У СРСР у робітників промисловості тривалість Ст ст в тиждень в 1969 зросла в порівнянні з 1913 на 18 ч , досягнувши 125,4 ч (з 168 календарних годин). Річний фонд Ст ст трудящих СРСР зростає також і за рахунок збільшення тривалості оплачуваної відпустки. З 1 січня 1968 мінімальна його величина встановлена в 15 робочих днів (замість 12 що раніше існували). Середня тривалість відпустки в 1968 складала 20,9 дня.
Проблема поліпшення використання Ст ст в соціалістичних країнах має державне значення. Соціалістична держава зацікавлена в збільшенні часу, який людина витрачає на освіту, інтелектуальний і фізичний розвиток, суспільну діяльність, товариське спілкування. За роки Радянської влади використання Ст ст значно покращало. Розвиток всіх видів суспільного обслуговування і перехід на п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями привели до зменшення (відносному і абсолютному) витрат часу на ведення домашнього господарства і дозволили збільшити вільний час і поліпшити його структуру (що складається під впливом як соціально-економічних, так і демографічних чинників). Із-за недостатнього розвитку сфери обслуговування проте трудящих витрачають ще багато часу на ведення домашнього господарства, пересування до місця роботи і назад; проблема подальшого поліпшення використання ними Ст ст зберігає свою актуальність. Вивчення Ст ст ведеться за допомогою розробки бюджетів часу (див. Бюджет часу населення) всього населення і його окремих груп і аналізу статистичних показників, що розкривають побут і умови життя трудящих.
Літ.: Струмілін С. Р., Проблеми економіки праці, М., 1957; Пруденський Р. А., Час і праця, М., 1965; Кряжев Ст Р., Внерабочєє час і сфера обслуговування, М., 1966; Маслов П. П., Соціологія і статистика, М., 1967; П'ятиденний робочий тиждень, М., 1967.
