Вікова психологія, галузь психології, що вивчає розвиток психіки людини і її особливості на різних вікових рівнях. Як особлива галузь психологічної науки Ст п. почала складатися з середини 20 ст, включивши дитячу психологію, психологію індивідуального розвитку дорослої людини і геронтопсихологию . Проте перші дослідження в області Ст п. почалися ще в кінці 19 ст, коли під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна стала затверджуватися дитяча психологія. На базі розвитку геронтопсихологиі і геріатрії склалася психофізіологія старіння і старості. Необхідність вирішення практичних питань вчення дорослих і дослідження теоретичних проблем розвитку психіки привели до спеціального вивчення фаз психологічної еволюції дорослого людини.
Основними методами здобуття знань про вікові особливості психіки людини є метод «поперечних» зрізів і метод так званого «подовжнього» вивчення. Перший з них полягає у вивченні великих груп осіб різних віків з метою отримати порівняльні дані про психологічні особливості кожного віку. Другий метод полягає в тривалому (роки і десятиліття) вивченні одних і тих же випробовуваних з метою прослідити вікові зміни їх психіки. Виявлення якісне своєрідних рівнів психічного розвитку і визначення їх вікових кордонів є вельми складним завданням, оскільки «психічний вік» немає проста функція кількості прожитих років.
Літ.: Виготський Л. С., Розвиток вищих психічних функцій, М., 1960; Леонтьев А. Н., Проблеми розвитку психіки, [2 видавництва], М., 1965; Александрова М. Д., Нариси психофізіології старіння, Л., 1965; Флейвелл Дж., Генетична психологія Жана Піаже, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1967; Ананьев Би. Р., Дворяшина М. Д., Кудрявцева Н. А., Індивідуальний розвиток людини і константна сприйняття, М., 1968; Божовіч Л. І., Особа і її формування в дитячому віці, М., 1968; Birren J. Е., The psychology of ageing, Englewood Cliffs (N. Y.), 1964; Bromley D. B., The psychology of human ageing, L., 1966.
