Військові злочинці
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Військові злочинці

Військові злочинці, організатори, підбурювачі, керівники і виконавці злочинів проти світу, військових злочинів і злочинів проти людяності, а також їх співучасники. Види і склади цих злочинів і міри покарання, які можуть застосовуватися к В. п., визначені в статутах Міжнародних військових трибуналів, судячих головних Ст п. в Нюрнберзі (1945—46) і Токіо (1946—48), і в Законі Контрольної ради для Німеччини від 20 грудня 1945. Згідно із статутами, Ст п. могли бути засуджені до страти або до іншого покарання, яке суд визнає справедливим. Ні у одному з цих актів не говориться про вживання давності к В. п. Більш того, в Декларації про поразку Німеччини від 5 червня 1945 (ст. 11) вказується, що арешт і видача Ст п. повинні проводитися в будь-який час. У зв'язку з тим, що у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) в 1964—67 неодноразово ставилося питання про те, що Ст п. не можуть більш переслідуватися за виділенням давнісних термінів, 23-я сесія Генеральної Асамблеї ООН(Організація Об'єднаних Націй) (1968) прийняла Конвенцію про непридатність давності до військових злочинів і злочинів проти людства.

загрузка...

  Індивідуальна відповідальність осіб, що скоїли злочини проти світу військові злочини і злочини проти людяності, встановлена рядом міжнародно-правових актів (декларації, договори, угоди); відповідальність за деякі види військових злочинів (вбивство військовополонених, насильство над мирним населенням і т.д.) — також кримінальним законодавством окремих країн. У Сент-Джеймсськой (Великобританія) декларації (січень 1942) передбачалося «покарання, шляхом організованого правосуддя, тих, хто винен і відповідальний за цих злочини, незалежно від того, чи здійснені останні по їх наказу, ними особисто або при їх співучасті в будь-якій формі». Московська декларація урядів СРСР, США і Великобританії (жовтень 1943) запобігала Ст п., що «Союзні Держави напевно знайдуть їх навіть на краю світу і передадуть їх до рук обвинувачів з тим, щоб могло здійснитися правосуддя». У декларації поряд з видачею Ст п. для суду і покарання в ті країни, де вони скоювали свої злочини, встановлювалася відповідальність головних Ст п., чиї злочини не були пов'язані з певним географічним местомом.

  Остаточно питання про відповідальність головних Ст п. отримало дозвіл в ув'язненому в Лондоні 8 серпня 1945 угоді між СРСР, США, Великобританією і Францією. У угодах (іюль—август 1945) Потсдама знов було підтверджено, що «військові злочинці і ті, хто брав участь в планеруванні або здійсненні нацистських заходів, що ваблять за собою або що мають своїм результатом звірства або військові злочини, мають бути арештовані і віддані суду». 11 грудня 1946 Генеральна Асамблея ООН(Організація Об'єднаних Націй) підтвердила принципи міжнародного права, визнані Статутом Нюрнберзького трибуналу і що знайшли вираження у вироку трибуналу.

   Вже в ході 2-ої світової війни в СРСР були прийняті заходи до справедливого покарання Ст п., проведені судові процеси в Харкові Смоленську, Краснодарі, Києві, Мінську, Миколаєві і ін. Завдяки послідовній позиції СРСР і інших миролюбних народів перед Міжнародними військовими трибуналами в Нюрнберзі і Токіо з'явилися групи головних Ст п., які понесли заслужене на покарання.

  Радянський Союз, що виніс основний тягар боротьби з німецьким фашизмом, незмінно виступає за неухильне виконання міжнародних зобов'язань, за виконання справедливих вимог народів про покаранні Ст п., викриває спроби приховування нацистських злочинців у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і інших імперіалістичних країнах. Визнаючи, що винні в злочинах проти світу, військові злочинах і злочинах проти людяності підлягають суду і покаранню незалежно від часу, минулого після скоєння злочину, Президія Верховної Ради СРСР (поряд з багатьма іншими державами — Польщею, Болгарією, ГДР(Німецька Демократична Республіка), Францією і ін.) прийняв 4 березня 1965 Указ про нерозповсюдження термінів давності на ці злочини. Після закінчення 2-ої світової війни в Болгарії, Угорщині, Польщі, Чехословакії, ГДР(Німецька Демократична Республіка) і інших країнах були ухвалені спеціальні закони про покарання Ст п. У соціалістичних країнах проводиться велика робота по розслідуванню нацистських злочинів (так, лише в 1965—66 в Польщі було розслідувано 960 подів, допитано 2150 свідків).

  З інших позицій личать до питання про відповідальність Ст п. буржуазні держави. У ряді імперіалістичних країн робляться спроби врятувати Ст п. від справедливого покарання, у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) багато відданих суду Ст п. були необгрунтовано виправдані. Зневажаючи прийняті в ході війни і незабаром після її закінчення зобов'язання, уряду США, Великобританії і деяких інших країн незаконно звільнили під різними приводами з висновку засуджених Ст п., повинних в смерті багатьох тисяч людей, відмовляють у видачі Ст п. державам, що стали жертвами їх злочинів. Так, 31 січня 1951 Верховний комісар США в Германії переглянуло всі вироки американських трибуналів і звільнило багатьох гітлерівських катів, в 1954 лише з англійської в'язниці у Верле і американській в'язниці в Ландсберге було звільнено 120 крупних Ст п. (у тому числі генерал-полковник СС колишній командир дивізії «Лейбштандарт Адольф Гітлер» Зеп Дітріх, есесовський генерал Курт Майер, засуджений до довічного висновку за катування і навмисне вбивство сотень військовополонених союзницьких військ). У США, Канаді, у ряді країн Латинської Америки і Іспанії знайшли притулок багато Ст п.

  Літ.: Полторак А. І., Нюрнберзький епілог, М., 1965; Нюрнберзький процес, Збірка матеріалів, 3 ізд, М., 1955; Рагинський М., Розенбліт З, Міжнародний процес головних японських військових злочинців в Токіо, М., 1950.

  М. Ю. Рагинський.