Військовополонені (у міжнародному праві), особи, що належать до озброєних сил (включаючи добровольчі загони партизан, учасників руху опору і інших комбатантов) воюючої сторони, виявилися у владі противника. До Ст відносяться також деякі некомбатанти — військові кореспонденти, члени екіпажів торгівельного флоту і цивільної авіації і ін.
До 2-ої половини 19 ст в міжнародному праві не було багатобічних угод, що встановлюють режим військового полону. Перша конвенція про закони і звичаї сухопутної війни, що зафіксувала норми, регулюючі режим військового полону, була прийнята в 1899 на 1-ій конференції світу в Гаазі, 2-я Гаагська конференція світу (1907) виробила нову конвенцію, що більш повно визначила правовий режим Ст 1-я світова війна 1914—18 викликала необхідність подальшої розробки норм військового полону, і в 1929 була прийнята Женевська конвенція про Ст (СРСР не був її учасником).
В період 2-ої світової війни 1939—1945 фашистська Німеччина, зневаживши міжнародні конвенції, піддавала Ст катуванням і масовому знищенню. В цілях запобігання свавіллю що воюють, під впливом соціалістичних держав і демократичних сил світу, в 1949 була розроблена і підписана Женевська конвенція про поводження із Ст, направлена на гуманізацію правил ведення війни. Завдяки зусиллям СРСР і інших соціалістичних країн в цю конвенцію були включені принципово нові норми: заборона дискримінації відносно Ст по причинах раси, кольори шкіри, релігії, підлоги, походження або майнового положення; встановлення кримінальної відповідальності за порушення положень конвенції і ін. Виключно важливим нововведенням є поширення положень конвенції на громадянські і національно-визвольні війни. Таким чином, основними конвенціями, регулюючими режим військового полону, є: Положення про закони і звичаї сухопутної війни (додаток до 4-ої Гаагської конвенції 1907) і Женевська конвенція 1949 про звернення с В.
Відповідно до загальновизнаних норм сучасного міжнародного права Ст знаходяться у владі ворожої держави, а не окремих осіб або військових частин, що узяли їх в полон. Звернення с В. при всіх обставинах має бути гуманним, без всякої дискримінації. До полонених жінок конвенція наказує відноситися з тим, що всім вважається їх підлозі пошаною. Посягання на життя і фізичну недоторканість Ст (вбивство, спричинення каліцтва, жорстоке звернення, тортури і катування), а також посягання на їх людську гідність, у тому числі образливе і принижуюче звернення, забороняються. Жодне Ст не може бути підданий фізичному каліченню, а також науковому або медичному досвіду, якщо це не виправдовується міркуваннями лікування.
Держава, у владі якої знаходяться Ст, зобов'язана безкоштовно містити їх, а також надавати їм належну лікарську допомогу; Ст повинні користуватися такою ж їжею, приміщенням і одягом, як війська держави, що узяла їх в полон. Власність, що особисто належить Ст, за винятком зброї, військового майна і військових документів, залишається в їх володінні; їм надається повна свобода відправлення релігійних обрядів, дозволяється посилати і отримувати листи, індивідуальні або колективні посилки і грошові перекази. Ст (за винятком офіцерів) можуть притягуватися до робіт, що не мають відношення до військових дій; Ст не можна використовувати на небезпечних або загрозливих здоров'ю роботах без їх згоди. Робота, що виконується Ст, повинна оплачуватися: частина заробітної плати стримується на витрати за змістом Ст, а сума, що залишилася, видається їм при звільненні.
Ст повинні підкорятися законам, статутам і наказам, що діють в озброєних силах держави, в полоні якого вони знаходяться; за непокору до них можуть застосовуватися заходи судового або дисциплінарного характеру (колективні покарання за індивідуальну провину забороняються). Ст не можуть бути віддані суду або засуджені за дії, що немає караними за законодавством тієї держави, у владі якої вони знаходяться; до них не можна застосовувати заходи покарання, окрім тих, які передбачені за таких же діяння, здійснені особами із складу озброєних сил держави, що тримає в полоні. За невдалу втечу Ст підлягають покаранню лише в дисциплінарному порядку. Будь-який незаконний акт або бездіяльність держави, що тримає в полоні, Ст, що приводять до смерті, або що ставлять під загрозу їх здоров'я, забороняються і кваліфікуються як серйозні порушення конвенції. Особи, винні в таких діях, вважаються військовими злочинцями і підлягають притягненню до кримінальної відповідальності.
В 1958 в СРСР був ухвалений закон про кримінальну відповідальність за військові злочини, що встановив строге покарання осіб, що порушують права Ст
Імперіалістичні держави часто грубо порушували і порушують загальновизнані норми міжнародного права про Ст (наприклад, масові вбивства Ст у фашистській Німеччині під час 2-ої світової війни, навмисне винищування Ст із складу озброєних сил Національного фронту звільнення Південного В'єтнаму американськими військами в злочинній війні проти в'єтнамського народу).
Літ.: Конвенція про закони і звичаї сухопутної війни від 5 (18) окт.(жовтень) 1907 р., в кн.: Міжнародне право у вибраних документах, т. 3, М., 1957, с. 41—46; Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 авг.(серпень) 1949 р., в кн.: Женевські конвенції про захист жертв війни, М., 1954, с. 69—129; Міжнародне право, М. 1966, с. 617.
