Військово-промислові комітети (ВПК) в Росії, буржуазні організації періоду 1-ої світової війни 1914—18. Рішення про створення ВПК прийняте в травні 1915 на 9-м-коді Всеросійському з'їзді представників торгівлі і промисловості для об'єднання промисловців, що забезпечували армію боєприпасами і військовим спорядженням, для мобілізації промисловості на військові потреби і продовження військових дій; політичного тиску на царський уряд і підпорядкування робітника класу впливу буржуазії. Виникнення ВПК викликане поразками царських військ на фронті навесні 1915, зростанням революційного руху в країні і незадоволеністю імперіалістичної буржуазії політикою царського уряду. У липні 1915 відбувся 1-й з'їзд ВПК. На його засіданнях поряд з економічними були підняті і політичні питання, у тому числі створення уряду, що користується довірою Державної думи . З'їзд вибрав Центральний ВПК на чолі з октябристом А. І. Гучковим (голова) і прогрессистом А. І. Коноваловим . Головна роль в керівництві Центрального ВПК належала лідерам московської буржуазії. До початку 1916 було створено 220 місцевих ВПК, об'єднаних в 33 обласних; пізніше їх число зросло. ВПК залучили до обслуговування армії близько 1300 середніх і дрібних промислових підприємств і створили близько 120 власних заводів і майстерень, фактично ВПК прагнули узяти керівництво господарством країни в свої руки. Проте політичні і економічні плани буржуазії натрапили на рішучу протидію уряду. Для військової перебудови економіки країни уряд створив майже одночасно з ВПК свій апарат — «Особливі наради» по державній обороні, перевезенням, паливу і продовольству. В результаті ВПК стали лише посередником між державою і приватною промисловістю. До Лютневої революції 1917 ВПК отримали від казни замовлення на суму близько 400 млн. крб., але виконали менше половини. Не добившись вирішального впливу в економіці, буржуазія продовжувала розглядати ВПК як розгалужену по країні систему опозиційних організацій. Інша сторона діяльності ВПК, що полягала в прагненні буржуазії підпорядкувати своєму впливу робочий клас, залучаючи його представників до комітетів, в якійсь мірі відповідала інтересам частини уряду. Лідери ВПК за підтримки меншовиків і есерів в липні 1915 стали створювати робочі групи в комітетах. Більшовики заявили про свою відмову брати участь у ВПК. Вони виступили за активний бойкот виборів в робітники групи ВПК, за використання першої стадії виборів лише в агітаційних і організаційних цілях. У передвиборних виступах на заводах і фабриках більшовики вперше за час війни змогли відкрито викладати і обстоювати свої погляди. Революційний пролетаріат підтримував гасла більшовиків. У 1915 з 244 ВПК вибори від робітників були проведені лише в 76, робочі групи удалося створити лише в 58 комітетах. У Центральному ВПК була організована робоча група з 10 чоловік на чолі з меншовиком До. А. Цвяховим. Ці групи вели штрейкбрехерську політику, допомагаючи уряду і буржуазії боротися із страйковим рухом і зростаючим впливом більшовиків. Напередодні Лютневої революції, в обстановці назріваючої політичної кризи в країні, царизм, прагнучи розгромити всі вогнища буржуазної опозиції, підсилив натиск на ВПК і робочі групи: був заборонений черговий з'їзд ВПК, а 27 січня 1917 арештована робоча група Центрального ВПК. Арешт викликав протест представників буржуазної опозиції. Пролетаріат Росії не підтримав робочі групи, і до лютого 1917 вони виявилися ізольованими. Після Лютневої революції керівники Центрального ВПК зайняли міністерські пости в Тимчасовому уряді і сталі організаторами контрреволюції, а комітети перетворилися на організації буржуазії для боротьби з робочим класом.
Після перемоги Жовтневої соціалістичної революції рада Петрограду послала в Центральний ВПК 15 робітників з вирішальним голосом. 31 березня 1918 комітети були перетворені в народно-промислові комітети. Радянський уряд намагався використовувати фахівців в комітетах для налагодження порушеного війною виробництва, але зустріло опір буржуазної верхівки. 24 липня 1918 Радянський уряд прийняло вирішення про ліквідацію ВПК.
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 27, с. 48—49, 84—86, 245, т. 30, 174—175, 189—190, 270—271; Більшовики в роки імперіалістичної війни. 1914 — лютий 1917. Сб. документів [Л]., 1939; Історія КПРС, т. 2, М., 1966, с. 573—81; Перша світова війна 1914—1918. Сб. статей, М., 1968.
