Виставки художні, публічний, переважно тимчасовий, показ витворів мистецтва. Ст х. — основна форма ознайомлення глядачів з станковим мистецтвом (з сучасним мистецтвом, з художньою спадщиною). Інколи Ст х. владнують також в цілях продажу витворів мистецтва. Розрізняються Ст х. міжнародні, національні, регіональні (у СРСР — всесоюзні республіканські, обласні і ін.), стаціонарні і пересувні, персональні, групові і колективні. Ст х. можуть бути періодичними (щорічні, дворічні — «бієнале» і ін.). Ст х. часто об'єднують твори за якою-небудь ознакою — по складу учасників (члени АХ(Академія витівок), що вчаться художніх учбових закладів, самодіяльні художники і ін.) і їх приналежності до художніх угрупувань, по видах і жанрах мистецтва (живопис, скульптура гравюра, портрет, пейзаж), а також по темах (так звані тематичні виставки) і напрямах в образотворчому мистецтві. Велике значення мають музейні Ст х. (персональні і тематичні, із залученням творів, що зберігаються в запасниках або отриманих на якийсь час в порядку обміну з інших музеїв, виставки нових вступів в музей і ін.). Вибрана учасниками виставки або призначена спеціальна комісія (жюрі) відбирає твори по їх темі і якості присуджує премії. Бувають виставки і без жюрі. Ширші функції виконує виставковий комітет, провідний всю організаційну роботу (комплектування Ст х., розміщення експонатів, видання каталогів, путівників, організація екскурсій і лекцій і т.д.). Для багатьох (головним чином тематичних) Ст х. відповідно до їх теми і ідейної спрямованості складається план експозиції .
Першими Ст х. були публічні покази художніх творів в Древній Греції (з 6 ст до н.е.(наша ера)), в Італії в 15—16 вв.(століття) під час святкових ходів, в Голландії і Фландрії в 17 ст на ярмарках і ринках. У Франції паризька Королівська академія живопису і скульптури, що здійснювала з 1653 показ робіт своїх членів, з 1699 почала владнувати виставки в Луврі (див. Салон ). У 18 ст регулярні виставки були організовані і АХ(Академія витівок) інших держав (у тому числі з 1760-х рр. АХ(Академія витівок) в Петербурзі). З 19 ст Ст х. стають основною формою участі мистецтва в суспільному житті, ареною боротьби ідейно-художніх напрямів. У 2-ій половині 19 ст поряд з офіційними академічними виставками виникають неофіційні виставки (виставка картин Г. Курбе «Реалізм», 1855, «Салон знедолених», 1863, — обидві у Франції) і суспільні виставкові об'єднання (Національне суспільство витончених мистецтв, 1890, у Франції; Сецессиони, з 1892, в Германії і Австрії). Деякі з них протиставляли салоново-академічному мистецтву (див. Академізм в образотворчому мистецтві і Салонове мистецтво ) реалістичну програму, пошуки нових засобів художньої виразності. У Росії в 19 ст найбільш передовий характер носили виставки передвижників (з 1871). Різке збільшення кількості Ст х. в кінці 19 — початку 20 вв.(століття) відобразило складний і суперечливий характер російського мистецтва цього періоду (виставки об'єднань «Світ мистецтва», «Союз російських художників», «Бубновий валет» і ін.), збільшений інтерес до вивчення національної художньої спадщини (Історіко-художня виставка портретів, 1905, Петербург).
В СРСР і інших соціалістичних країнах Ст х. призначені для народних мас і грають велику виховну роль; це зумовило широке поширення Ст х. (у тому числі тематичних). Найбільші з них: «15 років РККА» (1933), «Індустрія соціалізму» (1939), «Велика Вітчизняна війна» (1942), Виставка витворів образотворчого мистецтва соціалістичних країн (1959), «Мистецтво — в побут» (1960), «На варті світу» (1965), Всесоюзна ювілейна художня виставка «50 років Радянської влади» (1967) — в Москві; «Агітаційно-масове мистецтво перших років Жовтневої революції» (1967) в Москві і інших містах; Всесоюзна художня виставка, присвячена століттю з дня народження В. І. Леніна (1970) в Москві; «Ми любимо життя» (1966) в Берліні. Велика роль Ст х. у підйомі національної культури і зростання національної самосвідомості в країнах, що звільнилися від колоніального панування (1-й Міжнародний фестиваль африканського мистецтва, 1966, Дакар, Сенегал). У капіталістичних країнах поряд з виставками класичного і сучасного прогресивного мистецтва влаштовується багато Ст х. у рекламних, комерційних цілях, а також виставки, що пропагують буржуазну ідеологію.
Для іськусствознанія велике значення мають Ст х., присвячені окремим явищам історії мистецтв, на яких незрідка експонуються твори що зберігаються в різних країнах. Культурному зближенню народів, взаємозбагаченню їх культур, боротьбі за мир і прогрес сприяють обмін національними Ст х. (виставки «Мистецтво Мексики від прадавніх часів до наших днів», 1960, в Москві, «Російське мистецтво від скіфів до наших днів. Скарби російських музеїв», 1967—68, в Парижі), міжнародні Ст х. («Мистецтво і Опір», 1965, в Болонье), національні і міжнародні експозиції на усесвітніх виставках (виставка «Геній людини-творця» в інтернаціональному павільйоні Усесвітньої виставки в Монреалі в 1967).
Літ.: Виставки радянського образотворчого мистецтва. Довідник, т. 1—2, М., 1965—67; Luckhurst K. W., The story of exibitions, L. — N. Y., 1951; Koch G. F., Die Kunstausstellung. Ihre Geshichte von den Anfängen bis zum Ausgang des 18. Jahrhunderts, B., 1967.
