Виживаність (біологічна), середня для вигляду вірогідність збереження організмів кожного покоління і участі їх у відтворенні вигляду. Ст вимірюють відношенням числа дорослих особин, що беруть участь в розмноженні, до тих, що народилися в кожному поколінні (або до відкладених яєць, виметанних ікринок, визрілого насіння і т. п.). За несприятливих умов Ст (як і плодючість) знижується, чисельність популяції падає; за сприятливих умов вона зростає, викликаючи стабілізацію або зростання чисельності популяції. В ході прогресивної еволюції Ст зростає на багато порядків. Так, середня Ст організму з 10 -7 —10 -6 % у бактерій, одноклітинних тварин і рослин підвищується до 10—30% у вищих тварин. Це пов'язано з розвитком ряду систем, сприяючих підвищенню надійності організму і зниженню втрат на всіх фазах онтогенезу (розвиток многоклеточності, диференціація органів, вдосконалення саморегуляції і гомеостазу, збільшення кількості жовтка в яйці, перехід до внутрішнього запліднення, живонародження, активна турбота про потомство і ін.). Підвищення в ході еволюції Ст супроводиться закономірним падінням плодючості. Так, у тварин з дрібними і бідними жовтком яйцями, виметиваємимі прямо у воду, самки відкладають за один раз багато млн яєць, а у видів з добре захищеними крупними яйцями і здатних охороняти памолодь — лише 10—100 яєць. Для процесу еволюції важливе збереження оптимальної Ст, оскільки подальше її підвищення може небезпечно понизити ефективність природного відбору і еволюційну пластичність вигляду.
При дослідженні дії на організм різних несприятливих чинників (наприклад, іонізуючих випромінювань) також користуються терміном «В.», позначаючи їм відсоток організмів, що вижили.
