Верховна таємна рада
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Верховна таємна рада

Верховна таємна рада, вища державна установа Росії в 1726—30. Ст т. с. створений указом Катерини I від 8 лютого 1726 у результаті боротьби за владу між окремими групами дворянства. Спочатку складався з 7 членів, з яких А. Д. Меншиков, Ф. М. Апраксин, Р. І. Головкин, А. І. Остерман, П. А. Толстой висувалися при Петре I. Результатом компромісу з родовою знаттю було включення в Ст т. с. князя Д. М. Голіцина, що представляв інтереси родової знаті. Для нейтралізації впливу Меншикова в Ст т. с. був введений зять Катерини I герцог Карл Голштінський. Формально Ст т. с. мав дорадчий характер, але фактично вирішував всі найважливіші державні справи. Колегії знаходилися під його контролем. Роль Сенату обмежувалася, його втратило назви «правітельствующий» і став називатися «високим». Спочатку Ст т. с. в цілому продовжував політику Петра I, але потім став все більш і більш відходити від неї. Поступкою знаті була ломка петровського адміністративного апарату, перенесення столиці до Москви. У Ст т. с. із самого початку розгорілася боротьба за вплив, в якій спочатку добився переваги Меншиков. Катерина I погодилася на брак спадкоємця царевича Петра з дочкою Меншикова. Боротьба П. А. Толстого і ін. проти Меншикова кінчилася для них засланням. При Петре II верх узяла родова знать — князі Долгорукие і Голіцини (6 членів з 8). Окрім них, в Ст т. с. увійшли канцлер Г. І. Головкин і А. І. Остерман. Діяльність Ст т. с. була направлена на ліквідацію результатів перетворень 1-ої чверті 18 ст Меншиков був засланий. Після смерті Петра II (18 січня 1730) члени Ст т. с. — верховники, зробили спробу обмежити самодержавство на користь аристократії. На престол була запрошена Ганна Іванівна, що підписала умови («кондиції»), що обмежили її владу. Проте політика Ст т. с. не знайшла підтримки широких шарів дворянства. 25 лютого 1730 Ганна Іванівна розірвала «кондиції». Маніфестом 4 березня 1730 Ст т. с. був скасований.

  Літ.: Історія СРСР з прадавніх часів до наших днів, т. 3, М., 1967, с. 252—263.

  Би. І. Красномовців.