Веневітінов Дмитро Володимирович [14(26) .9.1805, Москва, — 15(27) .3.1827, Петербург, похований в Москві], російський поет, критик. Народився в дворянській сім'ї. Здобув хорошу домашню освіту. Склав іспити в Московський університеті в 1824. Служив в Московському архіві Колегії закордонних справ, в 1826 переведений до Петербургу. Надзвичайна обдарованість Ст виявилася дуже рано. Ст — представник, так званих, «любомудров» . У філософському відношенні погляди Ст близькі натурфілософії Ф. Шеллінга . Політичні симпатії Ст на стороні буржуазно-демократичних свобод, що визначило його співчутливе відношення до руху декабристів.
Романтична поезія Ст насищена філософськими мотивами. У ній відбилися і волелюбні ідеї. Багато віршів присвячено високому призначенню поезії і поета, культу дружби, яку Ст прославляло до всеосяжної любові до людей-братів. Ст переводило твори Е. Т. А. Гофмана, І. В. Гете і ін. Н. Г. Чернишевський писав про В.: «Проживи Веневітінов хоча десятьма роками більш — він на цілі десятки років двинув би вперед нашу літературу...» (Полн. собр. соч.(вигадування), т. 2, 1949, с. 926).
Соч.: Полн. собр. соч.(вигадування), під ред. і з прімеч. Би. Ст Сміренського. Вступ. ст. Д. Д. Благого, [М. — Л.], 1934; Полн. собр. віршів. Вступ. ст., підготовка тексту н прімеч. Би. Ст Неймана, Л., 1960.
Літ.: Сакулін П. Н., З історії російського ідеалізму, т. 1, М., 1913; Мордовченко Н. І., Російська критика першої чверті XIX ст, М. — Л., 1959; Історія російської літератури XIX ст Бібліографічний покажчик, М. — Л., 1962.
