«Венера», найменування радянських автоматичних міжпланетних станцій (АМС), що запускаються до планети Венера, починаючи з 1961.
«Венера-1» запущена 12 лютого 1961. Маса 643,5 кг 19—20 травня 1961 вона прошла на відстані близько 100 тис. км. від Венери і вийшла на орбіту супутника Сонця з перигелієм 106 млн. км., афелієм 151 млн. км.
«Венера-2» запущена 12 листопада 1965. Маса 963 кг «В.-2» мала відсік з фототелевізійною системою і комплекс наукової апаратури для вивчення космічного простору. 27 лютого 1966 «В.-2» прошла на відстані 24 тис. км. від поверхні Венери і вийшла на орбіту супутника Сонця з перигелієм близько 107 млн. км., афелієм близько 179 млн. км.
«Венера-3» запущена 16 листопада 1965. Маса 960 кг «В.-3» мала апарат, що спускається, у вигляді кулі діаметром 900 мм з теплозахисним покриттям і парашутом. У апараті, що спускається, знаходилися радіосистема, наукова апаратура, джерела живлення, вимпели із зображенням Державного герба СРСР. У польоті була проведена корекція траєкторії, що забезпечила попадання станції на планету. 1 березня 1966 станція досягла поверхні Венери, здійснивши перший в світі політ автоматичного космічного літального апарату на іншу планету.
«Венера-4» запущена 12 червня 1967 ( мал. ). Пройдя відстань близько 350 млн. км., 18 жовтня 1967 увійшла з 2-ою космічною швидкістю в атмосферу Венери, і від неї відокремився апарат, що спускався. Після аеродинамічного гальмування апарату була введена в дію парашутна система. Маса станції 1106 кг, апарату 383 кг, що спускається, Апарат доставив на поверхню Венери 2-й вимпел із зображенням Державного герба СРСР. «У.-4», запущена із Землі, вперше здійснила плавний спуск в атмосфері іншої планети. Станція «В.-4», аналогічно попереднім, була обладнана сонячними батареями, двигунами, що коректують, балонами з газом, датчиками орієнтації, гостронаправленою і малонаправленою антенами і ін. У орбітальному відсіку розташовувалися 2 приймачі і передавач, телеметричні комутатори, дешифратори, що запам'ятовує пристрій. У апараті, що спускається розміщувалися 2 передавачі, телеметричний комутатор і програмний механізм.
Наукова апаратура станції розміщувалася як в орбітальному відсіку, так і в апараті, що спускається. У орбітальному відсіку знаходилася апаратура, що призначалася для вимірів в міжпланетному просторі і в околицях Венери: трикомпонентний магнітометр з діапазоном вимірів 50 нтл (нанотесла) [50 гамм] і чутливістю 2 нтл [2 гамми]; лічильники часток космічних променів; індикатор ультрафіолетового випромінювання Сонця, розсіяного нейтральними атомами водню і кисню, що дозволило реєструвати концентрації цих газів в околицях планети; пастки заряджених часток. У апараті, що спускається, знаходилася апаратура, що призначалася для вивчення атмосфери планети: 2 термометри опору, барометричний датчик, іонізаційний вимірник щільності атмосфери і 11 патрони-газоаналізаторів.
Результати спостережень, виконаних АМС «В.-4», показали, що в 1967 інтенсивність спалахів сонячних космічних променів зросла в сотні разів в порівнянні з роками мінімуму сонячної активності. На пріпланетном ділянці траєкторії потік часток високих енергій залишався практично без змін, що свідчить про відсутність в планети радіаційних поясів. Це підтверджується і магнітометричними вимірами. Зареєстрована воднева корона Венери що починається на видаленні близько трьох радіусів від поверхні планети і що має концентрацію на три порядки нижчу, ніж концентрація часток у водневій короні Землі. Атомарний кисень не виявлений. Дані прямих вимірів параметрів нижнього шару атмосфери показують, що тиск на кінцевій ділянці польоту змінювався від 0,07 до 2 Мн/м 2 (від 0,7 до 20 кгс/см 2 ) , темпера від 25 ± 10°С до 270 ± 10°С. Таким чином була підтверджена справедливість даних про високі значення температури поверхні Венери, отримані за допомогою радіолокації планети.
«Венера-5» і «Венера-6». « У.-5» запущена 5 січня 1969. Основна мета запуску — продовження досліджень планети Венера, початих «В.-4». В цілях повнішого вивчення планети Венера 10 січня 1969 здійснений запуск «Венери-6». На станціях розширений склад наукової і вимірювальної апаратури. На борту станцій — вимпели СРСР з барельєфом В. І. Леніна і зображенням Державного герба СРСР. Маса «В.-5» і « У.-6» без останнього рівня ракети-носія 1130 кг
16 і 17 травня «В.-5» і «В.-6» завершили багатомісячний політ по трасі Земля — Венера. Апарати станцій, що спускаються, плавно знизилися в атмосфері планети на її «нічній» стороні. Під час польоту станції провели важливі дослідження фізичних процесів, що протікають в міжпланетному просторі. Наукові прилади, що знаходяться на борту апаратів, в процесі спуску вимірювали хімічний склад, тиск, щільність і температуру атмосфери Венери. Вперше в світі наукові дослідження атмосфери Венери були проведені фактично одночасно в двох її районах.
«Венера-7» стартувала 17 серпня, досягла Венери 15 грудня 1970. Під час польоту із станцією проведено 124 сеанси радіозв'язку. Після входу в атмосферу Венери додатково зміцнений апарат, що спускається, знижувався з парашутом, передаючи радіосигнали протягом 35 мин.
