Васильовський Олександр Михайлович [р.18(30) .9.1895, с. Нова Гольчиха Костромської губернії], радянський військовий діяч, Маршал Радянського Союза (16.2.1943), двічі Герою Радянського Союза (29.7.1944 і 8.9.1945). Член КПРС з 1938. Народився в сім'ї священика. Закінчив Алексєєвськоє військове училище (1915), брав участь в 1-ій світовій війні 1914—18, останній чин в старій армії — штабс-капітан. У Радянській Армії з 1918, під час Громадянської війни командував ротою, батальйоном, полком. Після війни начальник дивізійної школи, командир стрілецького полку, помічник начальника відділу Управління бойової підготовки РККА і начальник відділу бойової підготовки Пріволжського військового округу. Закінчив Академію Генштабу (1937), служив в Генштабі — з травня 1940 заступник начальника, з серпня 1941 начальник Оперативного управління, заступник і перший заступник начальника Генштабу. З червня 1942 начальник Генштабу і заступник наркома оборони.
Ст — видний представник радянського військового мистецтва. Під час Великої Вітчизняної війни за дорученням Ставки Верховного Головнокомандування в 1942—44 координував дії фронтів: Південно-західного, Донського і Сталінградського по оточенню і розгрому німецько-фашистських військ в Сталінградській битві 1942—43; Воронежського і Степового — в Курській битві 1943; Південно-західного і Південного — при звільненні Донбасу літом 1943; 4-го Українського фронту і Чорноморського флоту при звільненні Криму весною 1944; 3-го і 4-го Українських фронтів в операціях на Правобережній Україні; 3-го Білоруського, 1-го і 2-го Прибалтійських фронтів в операціях по звільненню Білорусії, Латвії і Литви влітку 1944. У лютому 1945 введений в Ставку Верховного Головнокомандування і призначений командуючим 3-м-кодам Білоруським фронтом. Успішно провів операції по опануванню Східної Пруссії і г а. Кенігсбергом. У червні 1945 призначений головнокомандуючим радянськими військами на Далекому Сході і керував ними в радянсько-японській війні 1945. З 1946 начальник Генштабу і перший заступник міністра оборони, з 1949 міністр Озброєних Сил СРСР, в 1950—53 військовий міністр, в 1953—57 перший заступник і заступник міністра оборони. З січня 1959 — на керівній роботі в міністерстві оборони СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 2—4-го скликань. У 1952—61 член ЦК КПРС. Нагороджений 7 орденами Леніна, орденом Жовтневій Революції, 2 орденами «Перемога», 2 орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 1-ої міри, Червоної Зірки, 14 іноземними орденами, а також медалями.
