Ван Яна-мін, Ван Шоу-жень (1472—1528), китайський філософ, суб'єктивний ідеаліст, послідовник Лю Цзю-юаня, що стверджував, що поза свідомістю немає ні піднебіння, ні землі. Полемізуючи з послідовниками Чжу Сі, що вважали, що дорога до самовдосконалення йде через знання і «дослідження речей», Ст Я.-м. наполягав на тому, що істотно не теоретичне пізнання, а розуміння найважливіших етичних істин, яке дається людині інтуїтивно, бо природа, дана людині, чиста і досконала, і завдання в тому, щоб дійти до неї шляхом самоуглубленія і відмови від егоїстичних бажань, що є наносними. Будь-яка людина може стати мудрецем, якщо навчиться слідувати голосу своєї природи і об'єднає пізнання з дією. Учення Ст Я.-м. про єдність пізнання і дії по суті заперечує за пізнанням його власну суть і специфічну функцію, бо зводить його до вольового акту: «пізнання — початок дії, дія — завершення пізнання». Після смерті Ст Я.-м. його школа розділилася на 2 течії, одне з яких, що йшло в руслі конфуціанської традиції, підкреслювало етичну сторону його учення, інше ж зближувало висунуту ним ідею інтуїтивного пізнання з буддійським поняттям прояснення.
Соч.: Ван Вень-чен гун цюань шу (Полн. собр. соч.(вигадування) Ван Ян-міна), Шанхай, 1936: Instructions for practical living and other Neo-confucian writings, transl. by Wing-tsit Chan, N. Y. — L., 1963.
Літ.: Конрад Н. І., Філософія китайського відродження, в його кн.: Захід і Схід. М., 1966, с. 231—34: Fung Yu-lan, A history of Chinese philosophy, v. 2, Princeton, 1953; Chang C., The development of Neo-confucian thought, N. Y., 1957.
