Брунька (gemma) в рослин, зачаток втечі . Вегетативна П. складається з короткої зачаткової осі (стебла) з конусом наростання на верхівці і тісно розташованих на осі різновікових зачатків листя, прикриваючу вісь і один одного. У генеративній П., окрім листя, знаходяться зачатки соцветій і квіток; квіткова П., така, що містить в собі лише один квітку, звану бутоном. Листові зачатки регулярно виникають на конусі наростання в акропетальному порядку (від низу до верху); спочатку вони зростають нерівномірно, головним чином нижньою стороною, і сводообразно загинаються до верхівки втечі, що і приводить до утворення замкнутої бруньки. Така структура має пристосовне значення: зовнішні листові органи захищають внутрішні мерістематічеськие частини від висихання і пошкоджень, а також створюють усередині бруньки умови темної вологої камери що сприяють формуванню листових зачатків і збереженню здатності стебла до подальшого зростання. При розгортанні П. унаслідок нерівномірного зростання, головним чином верхньою стороною, листя відгинається від стебла і розсується завдяки зростанню междоузлій стебла, які в П. майже не виражені або виражені дуже слабо.
По положенню розрізняють П. верхівкові, або термінальні, за рахунок яких втеча наростає в довжину, і бічні, забезпечуючі галуження і утворення системи втеч. У більшості насінних рослин бічні П. сидять в пазухах листя і називаються пазухами, або аксиллярнимі. Вони закладаються як зовнішні мерістематічеськие горбки (екзогенний) в пазухах листових зачатків на ранніх етапах розвитку материнської втечі, незрідка ще усередині материнської П. ( мал. 1 ). Криючий аркуш, в пазусі якого сидить П., забезпечує її живлення і захист. У пазусі аркуша зазвичай утворюється одна П. хоча в деяких рослин бувають т.з. додаткові П., сидячі одна над іншою (серіальниє, як в жимолості) або поруч, пліч-о-пліч (колатеральні, як в цибулині часнику). Поза пазухами, ендогенно (у внутрішніх шарах тканин дорослого стебла, кореня, а інколи — аркуша) закладаються т.з. додаткові, або адвентивні, П. У вищих спорових рослин (мохи, папоротеподібні) П. частіше додаткові.
Зовнішнє листя П. або їх частини (прілістникі, підстава аркуша, частина черешка) інколи перетворюються на ниркових луски ( мал. 2 ), таких, що незрідка мають особливу анатомічну будову (з сильним розвитком покривних тканин, з волосками, опробковевшие або що одеревіли, виділяють смолу і т.д.). Такі П., називають закритими, властиві більшості дерев, чагарників і багатолітніх трав холодного і помірного поясів, а також субтропічних і тропічних областей з сухим періодом. При розгортанні П. луски зазвичай обпадають, а міжвузля між ними залишаються короткими і на кордонах періодичних приростів втеч утворюються групи рубців, що зближують, — ниркові кільця. По ним в дерев І чагарників помірного поясу можна визначити кордони річних приростів н вік гілок. Відкриті, або голі, П. (без чешуй) переважають в дерев влажнотропічеськие ліси, але часто зустрічаються і в помірному поясі на незимуючих, а інколи і на зимуючих втечах трав (наприклад, в жівучки і елодєї). В деревних рослин помірних широт відкриті П. можна бачити навесні в період «відкритого зростання» на кінцях молодих втеч; зимуючі відкриті П. зустрічаються у них дуже рідко (наприклад, в жостеру ломкою).
Розташування листя в П, по відношенню один до одного називається почкосложенієм, або почкосмиканієм ( мал. 3 ). Залежно від того, як складена (і чи складена взагалі) пластинка кожного аркуша, в П. розрізняють типів листоскладання ( мал. 4 ). Почкосложеніє і листоскладання — спадкові ознаки, що враховуються в систематиці рослин.
Як правило, та, що знов утворюється П. розгортається у втечу не відразу, а лише після заставляння в ній певного числа листових зачатків (зріла П.). Часто зріла П. переживає більш менш тривалий період спокою, пов'язаний з несприятливою порою року (зима або сухий період); такі П., що дають втечі навесні або з настанням вологого сезону, називають П. відновлення. У зимуючих П. відновлення осінню може бути сформований вся втеча майбутнього року, включаючи суцвіття (бузок, бузина, конвалія, копитник) або лише частина його (липа, золота різка); в багатьох дерев і чагарників зимуючі П. чітко діляться на вегетативних і квіткових (береза, яблуня, тополя).
П. можуть закладатися в пазухах всього листя, і від цього залежить здібність рослин до галуження і відновленню; в результаті в дерев і чагарників значна частина П. не розгортається відразу; вони називаються сплячими П. і зберігають життєздатність протягом багатьох років. Такі П. розгортаються при пошкодженні вищерозміщених частин ствола і гілок; з них утворюються водяні втечі, часто у вигляді пневої порослі. В чагарників сплячі П. регулярно дають нові стволи, змінюючи колишні. Здатність сплячих П. давати втечі широко використовується при формуванні крони в декоративних і плодових дерев, при розведенні живоплотів і т.д. З додаткових П. на корінні утворюються надземні втечі — кореневі нащадки. Роль П. у вегетативному розмноженні рослин дуже велика ( мал. 5 ). В деяких рослин особливі, т.з. виводкові П. розвиваються в пазухах листя, в соцветіях, навіть на листі (бріофіллюм); вони відпадають від материнської рослини, проростають укоріняються і дають нову особину (див. Живородящі рослини ) .
В плодівництві при вегетативному розмноженні шляхом щеплення (окуліровки) використовують невелику ділянку стебла з тією, що покоїться П., називають очком. Ця назва застосовується і для П. на бульбах картоплі.
Літ.: Серебряков І. Р., Морфологія вегетативних органів вищих рослин, М., 1952; Синнот Е., Морфогенез рослин, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1963; Леопольд А., Зростання і розвиток рослин, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1968.
