Бенефіцій (від латів.(латинський) beneficium — благодіяння),
1) у Древньому Римі яка-небудь пільга (наприклад, боржникові, в період імперії — також різні податниє пільги, подарували імператорів і т.д.).
2) У Західній Європі епохи раннього середньовіччя Б. (у його класичній формі) — умовне термінове подарувало (переважно земляне) за виконання військової або адміністративної служби. Класичні Б. стали поширюватися в Франкськом державі з часу бенефіциальной реформи Карла Мартелла (у 30-х рр. 8 ст). По цій реформі земельні дарування, що надавалися раніше магнатам і дружинникам в безумовну власність, замінювалися такими, що подарували в довічне користування в якості Б., переважно за військову службу, що оформляло поземельні стосунки усередині того, що складався класу феодалів. Поширення таких Би., що роздавалися разом з селянами, що сиділи на подарованій землі, приводило до зростання залежності селян від землевласників, до зосередження в руках панівного класу військово-політичної влади. Б. з'явилися економічною основою феодальних ієрархічних сходів. Поступово бенефіціарії добилися перетворення Б. з того, що довічного подарувало в спадкову феодальну власність — феод (льон). Деяка схожість із західноєвропейськими Б. мали на Русі «милість», пізніше — маєток, в арабських країнах — ікта (до придбання ними спадкового характеру).
3) Би. церковний — в католицькій церкві винагорода духовної особи прибутковою посадою. В середні віки за право розпорядження церковними Б. (у т.ч. земельними володіннями) йшла боротьба між церковною і світською владою (наприклад, під час боротьби за інвестітуру між імператорами «Священної Римської імперії» і папством в 11—12 вв.(століття)).
