Бебель (Bebel) Август (22.2.1840, Кельн-Дейц, — 13.8.1913, Пассугг, Швейцарія), діяч німецького і міжнародного робочого руху, один із засновників і керівників німецької соціал-демократії і 2-го Інтернаціоналу. Токар по професії. Народився в бідній сім'ї прусського унтер-офіцера. У 1858—60 (як і багато інших німецьких ремісників) мандрував по Південній Німеччині і Австрії. У травні 1860, знаходячись в Лейпцігу, брав участь в діяльності місцевого робітника освітнього союзу. У 1867 став головою Союзу німецьких робочих суспільств, який в 1868 приєднався до 1-го Інтернаціоналу. Участь в робочому русі, вплив соціалістичної літератури, а також близьке знайомство с В. Лібкнехтом сприяли переходу Б. від ліберального демократизму до революційного демократизму і потім до марксизму. Б. боровся за революційно-демократична дорога об'єднання Німеччини і був противником методу «крові і заліза», що проводився Бісмарком. Керуючись радами К. Маркса і Ф. Енгельса, Би. разом с В. Лібкнехтом розвернув боротьбу за створення самостійної робочої партії. Створена ними в 1869 Соціал-демократична робоча партія Німеччини (див. Ейзенахци ) в основному дотримувалася принципів марксизму. У 27 років Би. був вибраний в рейхстаг північно-німецького союзу. Тут він почав створювати основи парламентської тактики німецької соціал-демократії. Під час франко-пруської війни 1870—71 Би. спочатку утримався від голосування за військові кредити (21 липня 1870), а потім, коли після падіння імперії Наполеона III відкрито виявилася загарбницька політика прусського уряду, рішуче виступив проти анексіоністського світу з Францією, голосував в рейхстагу проти військових кредитів. За це був арештований (17 грудня 1870) і лише завдяки обранню в березні 1871 в загальногерманський рейхстаг випущений з в'язниці. Вірний принципам інтернаціоналізму, Би. виступив (25 травня 1871) в рейхстагу в захист Паризької Комуни. По звинуваченню в державній зраді був засуджений 26 березня 1872 до 2 років висновку у фортеці і додатково ще до 9 місяців за мужнє викриття на суді загарбницької антинародної політики уряду. Всього Б. пробув в ув'язненні близько 6 років, з перервами. Б. прагнув здолати розкол німецького робочого руху, здійснити об'єднання ейзенахцев з лассальянським Загальним німецьким робочим союзом на принциповій основі без компромісів. Проте він утримався по тактичних міркуваннях від відкритого виступу проти того, що містив поступки лассальянцам проекту Готської програми, прийнятого на об'єднувальному з'їзді в 1875. В період дії Виняткового закону проти соціалістів (1878—90) Би. боровся за відновлення розгромлених поліцією партійних організацій, даючи відсіч як лівим анархістським елементам, так і правим опортуністам, і успішно керував як нелегальною, так і парламентською діяльністю партії. Під керівництвом Бебеля і В. Лібкнехта німецька соціал-демократія здолала партійну кризу 90-х рр. В результаті проведеної Б. і Лібкнехтом боротьби проти правих (Фольмар і ін.) і лівій опозиції «молодих» підвищився авторитет Соціал-демократичної партії серед мас. Би. рішуче виступав проти ревізіонізму, що різко виявився в німецькій соціал-демократії з настанням епохи імперіалізму. Але свою боротьбу з ревізіонізмом Би. не доводив до логічного кінця, не ставив питання про виключення ревізіоністів з партії, а на Магдебурзькому з'їзді Соціал-демократичної партії (1910) голосував проти їх виключення в ім'я єдності партії.
Би. не зрозумів соціально-економічної суті імперіалізму. Це перешкодило йому усвідомити, що загострення класової боротьби при імперіалізмі створює для пролетаріату нові умови боротьби, успіх якої залежить головним чином від наявності очищеної від опортунізму революційної партії робочого класу. Б. допускав помилки частіше за весь центристський характер в деяких програмних і тактичних питаннях. Так, в своїй позиції відносно воєн він виходив з ділення їх на наступальних і оборонних, не враховуючи інших чинників (виступи в 1907 на соціал-демократичному з'їзді і конгресі Штутгарту 2-го Інтернаціоналу Ессенськом); підтримував принцип «нейтральності» профспілок (на Мангеймськом соціал-демократичному з'їзді 1906 і конгресі Штутгарту 2-го Інтернаціоналу). Проте Би., як відзначало Ст І. Ленін «... у дев'яноста дев'яти випадках із ста вилазив сам з болота, коли йому траплялося оступатися, і витягував тих, хто хотів йти за ним» (Поли. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 16, с. 434).
Все життя і діяльність Би. були пронизані твердою вірою в перемогу соціалізму, він вважав соціалізм закономірним етапом в розвитку суспільства. У мовах Би. у рейхстагу по економічних і соціальних питаннях популярізовалось економічне учення Маркса. Б. був пристрасним борцем проти мілітаризму і війни. У 1893 він заявляв: «Соціал-демократія вважає, що політика кожної держави повинна будуватися на основі взаєморозуміння і світу між народами, що змагання між окремими націями не повинне полягати в тому, хто володіє кращою зброєю і найбільшою армією, але хто робив більше і краще для культури і прогресу людства» («Kampf dem Militarismus», в ., 1955, S. 25). Би. викривав загарбницьку колоніальну політику Німеччини, зокрема звірства німецької воєнщини при придушенні Іхетуаньського повстання 1899—1901 в Китаї.
Би. був прапороносцем боротьби за звільнення жінки від оков буржуазного суспільства. Велику увагу приділяв освітленню соціально-економічних причин виникнення релігії і доріг подолання її впливу.
Основоположники марксизму-ленінізму високо оцінювали діяльність Би., допомагаючи йому в те ж час долати помилки. Маркс писав про Б.: «Він був винятковим явищем в німецькому (можна сказати в „європейському”) робочому класі» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 35, с. 78). В. І. Ленін вказував, що Б. — крупний авторитет в міжнародному русі пролетаріату, дослідний практичний вождь, чуйний до запитів революційної боротьби соціаліст (див. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 16, с. 434). Німецький народ в своїй боротьбі за мир і демократію використовує кращі революційні традиції Б.
Соч.: Die Sozialdemokratie und das allgemeine Stimmrecht, B., 1895; Klassenpolitik und Sozialreform. Zwei Etats-reden, B., 1898; Die Sozialdemokratie im Deutschen Reichstag. Tätigkeitsberichte und Wahlaufrufe, Bd 1—5, [B.], 1907—09; Kampf dem Militarismus, B., 1955; Diesern System keinen Mann und keinen Groschen, B., 1961; у русявий.(російський) пер.(переведення): Наші цілі [Одеса, 1905]; Про Бернштейне Одеса, 1905; Антисемітизм і пролетаріат [Одеса, 1905]; Соціальний склад соціал-демократичної партії в Німеччині, СП(Збори постанов) Би, 1906; Фердинанд Лассаль, М., 1917; Не постійна армія, а міліція, П., 1919; Шарль Фур'є, М., 1923; Професійний рух і політичні партії, М., 1925; З мого життя, М., 1963; Селянські війни в Германії, М-коді.—Л., 1928; Жінка і соціалізм, М., 1959; Християнство і соціалізм, М., 1959; Мови, М., 1907.
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., [Листи к А. Бебелю], Соч., 2 видавництва, т. 34—39 (Покажчик імен); Engels F., Briefe an Bebel, B., 1958; Ленін Ст І., Передмова до брошури Воїнова (А. Ст Луначарського) про відношення партії до професійних союзів, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 16; його ж, Нейтральність професійних союзів, там же; його ж. Войовничий мілітаризм і антимілітаристська тактика соціал-демократії, там же, т. 17; його ж, Два світу, там же, т. 20; його ж. Август Бебель, там же, т. 23; його ж, Держава і революція, там же, т. 33, гл.(глав) 4 §3; його ж. Лист до Бебелю, там же, т. 47; його ж е. Німецькій соціал-демократичній партії з приводу смерті А. Бебеля, там же, т. 48; Плеханов Р. Ст, Август Бебель, Соч., 2 видавництва, т. 16, М-код.—Л., 1928; Сталін І. Ст, Август Бебель, вождь німецьких робітників. Соч., т. 2, М., 1953; Август Бебель. Сб. ст., [Екатерінослав], 1923; Травневий І., Август Бебель, М. 1923; Глузберг М. С., Август Бебель, М., 1959; Овчаренко Н. Е., Август Бебель. Короткий нарис життя і діяльності, М., 1963; Adler V., Briefwechsel mit August Bebel und Karl Kautsky..., W., 1954; Zetkin C., Der Vorkämpfer unserer Frauenbewegung, в її кн.: Ausgewähite Reden und Schriften, Bd 1, B., 1957; Pieck W., Der Leipziger Hochverratsprozess gegen Wilhelm Liebknecht und August Bebel, в його кн.: Reden und Aufsätze, Bd 3, Ст, 1954: Leidigkeit K.-H., W. Liebknecht und A. Bebel in der deutschen Arbeiterbewegung, 1862-1869, 2 Aufl., Ст [1958]; Fricke D., A. Bebel heute, «Zeitschrift für Geschichtswissenschaft», 1963 №6; Hennig G., A. Bebel, Todfeind des preubischdeutschen Militärstaats, 1891—1899, Ст, 1963; A. Behel. Eine Biographie, B., 1963.
