Бах Олексій Миколайович [5(17) .3.1857, р. Золотоноша Полтавської області, — 13.5.1946, Москва], радянський учений і революційний діяч, академік АН(Академія наук) СРСР (1929), Герою Соціалістичного Труда (1945). Засновник школи радянських біохіміків. Народився в сім'ї техніка. З 1875 вчився в Київському університеті, з якого в 1878 за участь в політичних виступах студентів був виключений і висланий на 3 роки в Белозерськ. Після повернення в Київ вступив в організацію «Народної волі». З 1883 жив нелегально, вів революційну роботу в Ярославлі, Казані. Читав робочим лекції, популярно викладав економічне учення До. Маркса. На основі цих лекцій написав книгу «цар-голод» (1883). З 1885 жив в еміграції у Франції, США (1891—92), Швейцарії і займався науковою діяльністю. У 1905—18 примикав до есерів. У 1917 повернувся до Росії. У 1918 організував Центральну хімічну лабораторію при ВСНХ(Вища рада народного господарства) РРФСР, перетворений потім у физико-хімічний інститут ним. Л. Я. Карпова, директором якого Б. був до кінця життя. У 1920 створив Біохімічний інститут Наркомздрава. З 1928 очолював Всесоюзну асоціацію працівників науки і техніки. У 1935 організував спільно з А. І. Опаріним Інститут біохімії АН(Академія наук) СРСР, був його директором (у 1944 інституту привласнено ім'я Б.). Президент Всесоюзного хімічного суспільства ним. Д. І. Менделєєва (з 1935). У 1939—45 академік-секретар Відділення хімічних наук АН(Академія наук) СРСР.
Своєрідність живого світу в хімічному відношенні полягає, згідно Б., не стільки в особливостях його складу, скільки в тих всіляких хімічних перетвореннях, які безперервно здійснюються в живих організмах. Увага Б. залучали три вузлові проблеми біохімії: хімізм асиміляції вуглецю зеленими рослинами, лежачий в основі утворення органічних речовин в природі; проблема окислювальних процесів, що відбуваються в живій клітині, зокрема хімізм дихання; вчення про ферменти (ензімология). У роботах по асиміляції вуглекислоти зеленими рослинами Б. по-новому пояснив суть утворення цукру в процесі асиміляції вуглекислоти. Він розглядав асиміляцію вуглецю як зв'язану окислювально-відновну реакцію, що відбувається за рахунок елементів води, і, виходячи з цього, показав, що джерелом молекулярного кисню, що виділяється при асиміляції, є не вуглекислота, як вважалося раніше, а вода. Вивчаючи участь перекисів, що виникають при асиміляції, Би. прийшов до з'ясування суті окислювальних процесів (1893—97) і остаточно сформулював перекисную теорію повільного окислення, згідно якої при спонтанному окисленні енергія, необхідна для активації молекулярного кисню, доставляється самим окислюваним тілом; такими властивостями володіють лише хімічно ненасичені тіла, які, вступаючи у взаємодію з киснем повітря, активують його; активований кисень при взаємодії з окислюваною речовиною утворює перекис. Особливе значення перекисная теорія придбала в розвитку уявлень про хімізм дихання. Б. показав, що в основі дихання лежить ряд ферментних окислювальних і окислювально-відновних реакцій, що послідовно змінюють один одного в довгому ланцюгу хімічних перетворень; створив нові експериментальні методи дослідження ферментів, які застосовуються і в даний час як в дослідницькій роботі, так і в практиці клінік, дослідних станцій, заводських лабораторій. Результати ензімологичеських робіт Би. використовуються в сучасній технічній біохімії при виробництві хліба, пиво, сподіваючись, тютюну, при мочці льону, засолі риби і т.д. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання. Премія ним. В. І. Леніна (1926), Державна премія СРСР (1941). Нагороджений 4 орденами Леніна і орденом Трудового Червоного Прапора.
Соч.: Збірка вибраних праць, Л., 1.937; Записки народовольця, 2 видавництва, М., 1931.
Літ.: Олексій Миколайович Бах, М., 1946: Бах Л. А. і Опарін А. І., Олексій Миколайович Бах. Біографічний нарис. До 100-ліття з дня народження. 1857—1957, М., 1957.
