Бар'єрна функція, здатність організму людини і тварин за допомогою особливих фізіологічних механізмів, т.з. бар'єрів, захищати своє внутрішнє середовище (кров, лімфу, тканинну рідину) від зовнішніх дій і зберігати відносну постійність її складу, хімічних, фізичних і біологічних властивостей (див. Гомеостаз ) . Умовно розрізняють зовнішні бар'єри (шкіра, слизові оболонки оболонки, дихальний, видільний і травний апарати) і внутрішні — гисто-гематічеськие бар'єри, розташовані між кров'ю і тканинною (позаклітинною) рідиною органів і тканин. Серед зовнішніх бар'єрів особливо важливий печінковий бар'єр, що знешкоджує отруйні з'єднання, що утворюються в кишечнику і поступають з нього в кров. Би. ф. визначає в значній мірі життєдіяльність органів і тканин, їх чутливість до бактерій, отрут, токсинів, продуктів порушеного обміну речовин, чужорідних речовин, ліків. Пластичність зовнішніх і внутрішніх бар'єрів, їх пристосовність до змінних умов середовища важливі для нормального існування організму, оберігання його від захворювань, інтоксикацій і т.д. Найдетальніше вивчені: гемато-енцефалічеський бар'єр (між кров'ю і мозком), гемато-офтальмічеський (між кров'ю і тканинами ока), плацентарний (між організмом матері і плодом) і ін. Велику роль в розвитку учення о Б. ф. зіграли роботи радянських учених (Л.С. Штерн, А. А. Богомольця, Би. Н. Могильніцкого, А. І. Смірнової-Замкової і ін.).
Літ.: Штерн Л. С., Безпосереднє живильне середовище органів і тканин, М., 1960; Розвиток і регуляція гистогематічеських бар'єрів. Сб., під ред. Л. С. Штерн, М., 1967.
