Балканські війни 1912—13. Перша Б. ст (9 жовтня 1912 — 30 травня 1913), війна держав Балканського союзу 1912 (Болгарії, Греції, Сербії і Чорногорії) проти імперії Османа, що поневолила балканські народи. Перед народами Балканського півострова стояло історичне завдання повного звільнення від феодального і національного гніту турецьких поневолювачів. Проте слабкість пролетаріату і відсталість селянства на Балканах, а також втручання імперіалістичних держав в справи балканських країн привели до того, що це сталося не шляхом революції, а за допомогою війни «... керованою буржуазними і династичними інтересами...» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 23, с. 38). Болгарські і сербські буржуазні круги, що очолювали Балканський союз, прагнули оволодіти переважно Македонії; крім того, болгарські правлячі круги шляхом приєднання Салонік і Зап. Фракії розраховували отримати для Болгарії вихід до моря Егейському, а сербська буржуазія шляхом розділу з Грецією Албанії хотіла придбати вихід до Адріатичного моря. Повстання в Македонії і Албанії і італо-турецька війна 1911—12, що поглибили кризу імперії Османа, прискорили початок війни на Балканському півострові. Приводом для оголошення війни послужила відмова Туреччині надати автономію Македонії і Фракиі і відмінити мобілізацію турецької армії, що почалася. Військові дії 9 жовтня 1912 почала Чорногорія (оголосила війну 8 жовтня, виставила 35 тис. чіл.). Болгарія (9 пех.(піхотний) і 7 резервних дивізій — ок. 300 тис. чіл.), Сербія (9 пех.(піхотний) і 1 кав.(кавалерійський) дивізія — св. 280 тис. чіл.) і Греція (8 пех.(піхотний) дивізій — до 110 тис. чіл.) вступили у війну 18 жовтня. Туреччина до моменту відкриття військових дій виставила близько 300 тис. чіл. (Вост. армія — 120 тис.. Зап. армія — 100 тис., гарнізони фортець 30—40 тис. і ін.). План союзників полягав в тому, щоб розбити турецькі війська на Балканах до підходу підкріплень з М. Азії; план турецького командування — оборона до підходу корпусів з М. Азії. Союзні армії, натхненні національно-визвольними цілями війни, перевершували противника також в озброєнні, особливо в артилерії і бойовій підготовці; турецька армія знаходилася у стадії реорганізації, її політіко-моральній стан був низьким.
Головний удар із завданням розгрому турецької Вост. армії (генерал Абдулла-орючи) наносився у Фракиі силами 1-ої (генерал Ст Кутінічев), 2-ої (генерал Н. Іванов) і 3-ої (генерал Р. Дмітрієв) болгарських армій. Перейшовши кордон 20 жовтня, 1-я і 3-я болгарські армії 22—24 жовтня при Кирк-Килісе розбили 3-й турецький корпус, а потім, рухаючись на Ю., 29 жовтня — 3 листопада розгромили при Люлебургазе 4-й турецький корпус, після чого турецька Вост. армія звернулася в панічну втечу. Болгарські війська були зупинені лише на сильно укріплених позиціях (на захід від Стамбулу) Чаталджінських, штурм яких, зроблений болгарами 17—18 листопада, був відбитий. У Юж. Македонії грецька фессалійськая армія (спадкоємець престолу Костянтин) отримала 1—2 листопада перемогу при Енідже і розвернула настання на Салоніки, у напрямі яких наносили допоміжні удари болгари із З.-В.(північний схід) і серби з С. 9 листопада грецькі війська зайняли Салоніки. У Македонії 1-я (спадкоємець престолу Олександр) і 2-я (генерал С. Стефанович) сербські армії розбили 23— 24 жовтня в Куманово значні турецькі сили, а 3-я сербська армія (генерал Би. Янковіч) 26 жовтня зайняла Ськопле (Уськюб). Просуваючись з боями на Ю., сербські війська, підтримані греками, 18 листопада зайняли Бітоль (Монастір), після чого турецька Зап. армія (Али-риза-паша) фактично перестала існувати. У Епіре грецька армія (генерал До. Сапунцаки) Епірськая очистила від турок Епір і 8 листопада обложила Яніну. Грецький флот панував в морі Егейськом, блокувавши вихід з Дарданелл. Грецькі десанти були висаджені на островах Хиос, Лесбос і ін. У Албанії Чорногорія спільно з 20-тис. сербським загоном (генерал М. Жівковіч) Ібарським вийшли до Адріатичного моря і обложили Шкодер (Ськутарі).
Військові успіхи Балканського союзу поставили перед великими державами низку складних запитань. Уряд царської Росії, опасаючись, що заняття болгарами турецькі столиці поставить питання про долю проток в несприятливих для царизму умовах, радило болгарам зупинити свої війська і пропонувало посередництво в мирних переговорах. Австро-Угорщина, підтримувана Німеччиною, не хотіла допустити виходу Сербії до Адріатичного моря і почала військові приготування на її кордонах. Напруженість і складність міжнародного стану, а також невдача спроби захвату Стамбулу болгарською армією сприяли висновку в грудні 1912 перемир'я між Туреччиною, з одного боку, і Болгарією і Сербією — з іншою. Проте світ не був поміщений, т.к. новоє турецький уряд, створений в результаті виробленого младотуркамі державного перевороту (23 січня 1913), відмовився прийняти умови світу, вироблені на Лондонській конференції послів; 3 лютого 1913 військових дії поновилися. Лише після нових поразок турок, які здали Яніну (6 березня 1913) і Адріанополь (Едірне, 26 березня), 1-я Б. ст закінчилася підписанням в квітні 1913 союзниками (за винятком Чорногорії, що продовжувала облогу Шкодера) перемир'я з Туреччиною. За Лондонським мирним договором 1913 (підписаний 30 травня) Туреччина втрачала всі свої європейські володіння, окрім Стамбулу і невеликої частини Вост. Фракії. Під тиском європейських держав Чорногорія вимушені були зняти облогу Шкодера.
Перша Б. ст, не дивлячись на те, що в ній були замішані династичні інтереси балканських монархів і націоналістичні домагання буржуазії балканських країн, що перепліталися з експансіоністськими устремліннями імперіалістичних держав, мала прогресивне значення. Поразки імперії Османа в ході військових дій прискорили, зокрема, завоювання незалежності Албанією, яка була проголошена 28 листопада 1912. В. І. Ленін характеризував 1-у Б. ст як «... одна з ланок в ланцюзі світових подій, що знаменують крах середньовіччя в Азії і в східній Європі» (там же).
Друга Б. ст (29 червня — 10 серпня 1913) — війна між Болгарією, з одного боку, і Сербією, Грецією, Румунією, Чорногорією і Туреччиною — з іншою. Була викликана різким загостренням протиріч в таборі союзників по 1-ій Балканській війні. Сербія, що не отримала виходу до Адріатичного моря вимагала компенсації в Македонії. Греція претендувала на території приросту в Юж. Македонії і Зап. Фракії. Задоволення сербських і грецьких домагань означало б значне урізання болгарських придбань в 1-ій Би. ст 1 червня Греція і Сербія підписали секретний союз, направлений проти Болгарії, до якого приєдналася Румунія, що не бажала примиритися із значним збільшенням території Болгарії і що вимагала від неї за свій нейтралітет в 1-ій Би. ст компенсації в Добрудже. Австро-німецькій дипломатії, що спиралася на кліку, що правила в Болгарії, на чолі з царем Фердинандом Кобургським, удалося розколоти Балканський союз, який розглядався нею як знаряддя Антанти, і в першу чергу Росії. У ніч на 30 липня болгарські війська, що розвернулися уздовж сербських і грецьких кордонів, раптово атакували сербські і грецькі позиції в Македонії, але серби перейшли в контрнаступ і 30 червня — 6 липня завдали поразки болгарським військам на р. Брегалніце. 10 липня у війну вступила Румунія, і се армія, зважаючи на відсутність болгарських військ на С., безперешкодно рухалася на Софію. Важким положенням болгар скористалася Туреччина, що порушила Лондонський світ 1913. 21—22 липня турецькі війська почали настання і зайняли Адріанополь. 29 липня Болгарія капітулювала. По Бухарестському мирному договору 1913 (між Болгарією, з одного боку, і Грецією, Сербією, Румунією і Чорногорією — з іншою) Болгарія втратила не лише б. ч.(переважно) своїх придбань в Македонії і Фракиі, але і Юж. Добруджу; крім того, за Константинопольським мирним договором 1913 (між Туреччиною і Болгарією) вона вимушена була залишити Адріанополь за Туреччиною, 2-я Б. ст сприяла відходу Румунії від Потрійного союзу 1882 і зближенню її з Антантою. Іншим важливим наслідком війни з'явився перехід Болгарії на сторону австро-німецького блоку.
Би. ст привели до подальшого загострення міжнародних протиріч, прискоривши розв'язування 1-ої світової війни. У ході Б. ст виявилося прогрес військової техніки (вживання літаків, броньовиків, підводних човнів, радіо), підтвердилося значення масованого артилерійського і рушнично-кулеметного вогню.
Публ.: Ключників Ю. Ст і Сабанін А., Міжнародна політика новітнього часу в договорах, нотах і деклараціях, ч. 1, М., 1925. Див. також публ. при ст. Балканський союз 1912 .
Літ.: Ленін Ст І., Події на Балканах і в Персії, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 17; його ж. Балканські народи і європейська дипломатія, там же, т. 22; його ж е, Нова глава усесвітній історії, там же; його ж, Жахи війни, там же; його ж, Соціальне значення сербсько-болгарських перемог, там же; його ж, Про лисицю і курник, там же; його ж. Ганебна резолюція, там же; його ж, Балканська війна і буржуазний шовінізм, там же, т. 23; Історія дипломатії, 2 видавництва, т. 2, М., 1963, с. 734—66; Могильовіч А. А. і Айрапетян М. Е., На дорогах до світової війни 1914—1918, Л., 1940; Жебокріцкий Ст А., Болгарія напередодні Балканських воєн 1912-1913 рр., Київ, 1960; його ж Болгарія під час Балканських воєн 1912—1913 рр., Київ, 1961; Історія військового мистецтва. Курс лекцій, т. 3, М., 1956; Томілов П., Введення в історію першої Балканської війни 1912 — 1913 рр., П., 1917 (бібл.); Рябінін А. А., Балканська війна, СП(Збори постанов) Би, 1913; Мітев І., Героїзм'т на б'лгарськия народ през Балканськата війна, С., 1958; Влахов Т., Стосунки між Б'лгарія і централніте силі по време на войніте 1912—1918 р.. С., 1957: Абашиев Р., Балканськите воjні і Македонща, С., 1958; Heirnreich Е. Ch., The diplomacy of the Balkan Wars 1912—1913, Camb., 1938.
А. С. Силін, А. Р. Кавтарадзе, А. А. Залесський (військові дії).
