Балкарці (самоназв. — таулу, маллк'арли), народ, що населяє головним чином південна і південно-західна частина Кабардино-балкарської АССР. Невелике число Б. живе в Киргизькій РСР і Казахській РСР. Чисельність 42 тис. чіл (1959). Мова карачаєво-балкарська. Віруючі Б. — мусульмане-сунніти. Етногенез Би. остаточно ще не з'ясований. Вважають, що Б. утворилися із змішення корінних північнокавказьких племен з прийшлими іраноязичнимі і тюркоязичнимі племенами (алани, болгари, хазари і ін., особливо кипчаки). Після монгольської навали (13 ст) предки Б. були відтіснені в гірські ущелини Центрального Кавказу, де потім утворили 5 крупних «суспільств» (Балкарське, Ху пані, Безенгийськоє, Чегемськоє і Урусбієвськоє). У 2-ій половині 19 ст частина Б. знов переселилася на рівнину. Основним заняттям Би. до Жовтневої революції було отгонноє скотарство, підсобним — землеробство. За роки Радянської влади Б., що отримали національну автономію, розвинули в ході соціалістичне будівництва високомеханізоване колгоспне господарство (землеробство і тваринництво); значна частина їх працює в промисловості. Великий розвиток отримала культура. Народ, що не мав до Жовтневої революції власної писемності, створив національну інтелігенцію. В кінці 1943 — початку 1944 в результаті порушення соціалістичної законності Б. були переселені в різні райони Ср. Азії і Казахстану. 9 січня 1957 виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР про відновлення національної автономії балкарського народу; була відновлена Кабардино-балкарська АССР. Допущені збочення ленінських принципів національної політики були усунені. Майже все Б. повернулися в рідні місця, де були відновлені умови для їх всестороннього розвитку (див. Кабардино-балкарська АССР ) .
Літ.: Народи Кавказу, т. 1, М., 1960; Нариси історії балкарського народу, Нальчик, 1961; Алексєєва Е. П., Карачаївки і балкарці — древній народ Кавказу, Черкесськ, 1963; Засідання Верховної Ради СРСР четвертого скликання. Шоста сесія (5—12 лютого 1957). Стенографічний звіт, [М., 1957], с. 576—77, 743-44.
