Потрійний союз 1882 , військово-політичний блок Німеччини, Австро-Угорщині і Італії, що склався в 1879—82. Після укладення союзу з Австро-Угорщиною (див. Австро-німецький договір 1879 ) Германію з метою ізолювати Францію стала шукати зближення з Італією. В умовах гострого конфлікту між Італією і Францією із-за Тунісу О. Бісмарку удалося спонукати Італію угоді не лише з Німеччиною, але і з австрійськими Габсбургамі, протягом багатьох років що пригноблювали італійський народ. 20 травня 1882 у Відні був поміщений секретний союзний договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною і Італією, направлений проти Франції і Росії. Німеччина прагнула використовувати Т. с. в своїй боротьбі за гегемонію в Європі. Учасники договору зобов'язалися не приймати участі ні в яких союзах або зобов'язаннях, направлених проти одного з них, і надавати друг другу взаємну підтримку (ст. 1). Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язалися подати військову підтримку всіма своїми силами Італії в разі не спровокованого нападу Франції. Італія ж узяла на себе зобов'язання надати допомогу Німеччині в разі нападу на неї Франції. Обов'язки Австро-Угорщині в разі нападу Франції на Німеччину обмежувалися збереженням нейтралітету до вступу Росії до війни на стороні Франції (ст. 2). Три учасники Т. с. зобов'язалися зберегти взаємно доброзичливий нейтралітет в разі війни кого-небудь з них з будь-якою великою державою, окрім Франції (відносно Франції діяли зобов'язання, передбачені ст. 2), і надати військову допомогу один одному в разі нападу два або більших держав. Услід за підписанням договору Германію і Австро-Угорщина взяли до відома заяву Італії, відповідно до якої Італія відмовлялася від військової допомоги своїм союзникам в разі їх війни з Великобританією. У 1887 до договору були внесені доповнення на користь Італії: їй було обіцяно право співучасті в рішенні питань, що стосуються Балкан, турецьких берегів, островів в Адріатичному і Егейськом морях. У 1891 було зафіксовано рішення підтримати Італію в її претензіях в Північній Африці (Киренаїка, Тріполі, Туніс).
Т. с. поклав початок утворенню крупних військових блоків в Європі, що підсилили небезпеку європейської війни; відповіддю на виникнення Т. с. було висновок франко-росіянина союзу (1891—93) і утворення Антанти (оформилася в 1904—07). Договір о Т. с. був поміщений на 5 років і після декількох продовженні терміну проіснував до 1915, коли Італія вступила у війну на стороні Антанти, а не на стороні своїх партнерів по Т. с.
Публ.: Ключників Ю. Ст і Сабанін А., Міжнародна політика новітнього часу в договорах, нотах і деклараціях, ч. 1, М., 1925, с. 241—42, 254—55, 267—68.
Літ.: Ськазкин С. Д., Кінець австро-російсько-німецького союзу, М., 1974; Історія дипломатії, 2 видавництва, т. 2, М., 1963, гл.(глав) 6.
