Ассоцианізм, асоціативна психологія, напрями в психології, в яких поняття асоціації виступало як головний пояснювальний принцип всього психічного життя; А. прагнув затвердити строго причинний підхід до поведінки і свідомості людини. У основу А. лягло уявлення про те, що послідовність ідей, що виникають в свідомості, відображає порядок зовнішніх дій на організм. Передбачалося, що оскільки взаємодія організму з фізичним світом здійснюється за законами механіки, то і зв'язки ідей виникають за цими ж законами. Це положення, вперше висунуте англійським філософом Т. Гоббсом, було розвинене голландським філософом Би. Спінозою, що сформулював закон асоціації: «Якщо людське тіло піддавалося одного дня дії одночасно із сторони два або декількох тіл, то душа, уявляючи згодом одне з них, негайно згадуватиме і про інших» («Етика», в кн.: Ізбр. проїзв.(твір), т. 1, М., 1957, с. 423). Термін «асоціація» спожив вперше англійський філософ Дж. Локк (у 1698), який, проте, позначив їм «... невірні і неприродні поєднання ідей...» («Досвід про людський розум», в кн.: Ізбр. філос.(філософський) проїзв.(твір), т. 1, М., 1960, с. 400), протиставивши їх зв'язкам на основі розуму. В середині 18 ст англійський філософ Д. Гартлі, спираючись на механіку І. Ньютона обгрунтував теорію про те, що всі прояви психічного життя, включаючи розум і волю, підкоряються закону асоціації — універсальному і невідворотному, як закон усесвітнього тяжіння. Вплив цієї теорії, що вважала, що будь-який зв'язок вистав і дій виводиться з відчуттів і залишених ними слідів в мозку, був виключно великий. Воно поширювалося не лише на психологію, але і етику, естетику, біологію, педагогіку, логіку. На противагу цьому природничонауковому напряму виник ідеалістичний А. англійських філософів Дж. Берклі, Д. Юма, що стверджували, що зв'язок між психічними елементами дана усередині свідомості і є чисто суб'єктивною. Властивий А. погляд на складні процеси свідомості як продукт з'єднання елементів (відчуттів, вистав) привів на початку 19 ст до прямолінійної механістичної концепції англійського філософа Дж. Мілля, згідно якої вся будівля психічного життя складена з «цегли» — відчуттів і «цементу», що зв'язує їх, — асоціацій. Прагнучи пом'якшити крайність цієї концепції, англійські філософи Дж. С. Мілль і А. Бен модернізували її, визнавши, що з відчуттів можуть виникати якісно нові психічні одиниці.
Принципи А. запліднили прогрес психологічних досліджень, зокрема розробку нових методів вивчення пам'яті [механічною (Г. Еббінгауз — Німеччина) і образною (Ф. Гальтон — Англія)], емоцій (Ч. Дарвін — Англія) мотивації (З. Фрейд — Австрія, К. Юнг — Швейцарія). Відбувається переорієнтація А. Взамен застарілих механістичних пояснень висуваються біологічні (Г. Спенсер — Англія, І. М. Сеченов — Росія). Концепція А. перетвориться на новій фізіологічній основі у вченні про умовні рефлекси і біхевіорізме . Деякі психологічні школи (Вюрцбургськая школа і гештальт-психологія ) піддали А. критиці за механіцизм, атомізм, нездатність пояснити цілісність і активність свідомості. З позицій марксистської психології ця критика носила однобічний характер і, хоча і містила раціональні моменти, ігнорувала історичне значення А., його вклад в причинне пояснення психічної діяльності.
Літ.: Івановське Ст Н., Ассоцианізм психологічний -і гносеологічний, Казань, 1909; його ж. Вчення про асоціацію ідей, «Уч. зап.(західний) імп.(імператор) Казанського університету», 1915, кн. 12; 1917—18, кн. 2, 7—9, 10—12; Шеварев П. А., Узагальнені асоціації в учбовій роботі школяра, М., 1959; Ярошевський М. Р., Історія психології, М., 1966, гл.(глав) 6; Warren Н. С., A history of the association psychology, [L.], 1921.
