Андрій Маркова Андрійович [2(14) .6.1856, Рязань, — 20.7.1922, Петроград], російський математик, фахівець з теорії чисел, теорії вірогідності і математичного аналізу. З 1886 ад'юнкт Петербурзької АН(Академія наук), з 1890 екстраординарний, а з 1896 ординарний академік. Народився в сім'ї дрібного чиновника. У 18/8 закінчив Петербурзький університет з мірою кандидата і в тому ж році отримав золоту медаль за роботу «О інтеграції диференціальних рівнянь за допомогою безперервних дробів». З 1880 приват-доцент, з 1886 професор, з 1905 заслуженого на професора Петербурзького університету. Наукові дослідження М. примикають з тематики до робіт старших представників петербурзької математичної школи П. Л. Чебишева, Е. І. Золотарева і А. І. Коркина . Блискучі результати в області теорії чисел, які М. отримав в магістерській дисертації «Про бінарні квадратичні форми позитивного визначника» (1880), послужили основою подальших досліджень в цій області. Роботи М. по аналізу відносяться до теорії безперервних дробів, до вивчення граничних значень інтегралів за деяких умов накладених на підінтегральну функцію, до питань поліпшення збіжності рядів і до теорії найкращих наближенні. М. дав надзвичайно просте рішення питання про визначення верхнього кордону похідною від многочлена по даному верхньому кордону самого многочлена. У теорії вірогідності М. заповнив пропуск, що залишався в доведенні основної граничної теореми, і тим самим вперше дав повне і строге доведення цієї теореми в практично досить загальних умовах. Подальші роботи М. по поширенню основної граничної теореми на послідовності залежних величин привели до чудової загальної схеми «випробувань, зв'язаних в ланцюг». На цій елементарній схемі М. встановили ряд основних закономірностей, що поклали початок всієї сучасної теорії випадкових марківських процесів . М. багато займався різними додатками теорії вірогідності і дав, зокрема, загальноприйняте нині імовірнісне обгрунтування методу найменших квадратів. Підручник М. «Числення вірогідності» (1900) надав великий вплив на розвиток цієї науки, а по точності отримуваних простими засобами результатів представляє інтерес до цих пір. Широкого поширення набув також його підручник «Числення кінцевих різниць» (1886, літографічне видання, 2 видавництва, 1910). М. був прогресивним ученим, виступав з викриттям реакційних напрямів в науці, протестував проти дій царського уряду, що відмовився затвердити обрання М. Горького почесним членом Академії наук.
Соч.: Вибрані праці. Теорія чисел. Теорія вірогідності, [М.], 1951 (є біографія, написана А. А. Марковом-сином, бібліографія праць М. і літератури про нього); Порвані праці по теорії безперервних дробів і теорії функцій, що найменш ухиляються від нуля, М. — Л., 1948; Числення вірогідності, 4 видавництва, М., 1924.
Літ.: Матеріали для біографічного словника дійсних членів Академії наук, ч. 2, П., 1917 (автобіографія і список праць М.).
