Англійська мова відноситься до західнонімецької групи індоєвропейських мов. На А. я. говорять і користуються в державному діловодстві, літературі і науці близько 200 млн. чіл. — у Великобританії і Ірландії (поряд з ірландським), в США, Канаді (поряд з французьким), Австралії, Новій Зеландії, частково в Південній Африці і Індії. Одна з п'яти офіційних і робочих мов, прийнятих ООН(Організація Об'єднаних Націй). А. я. веде свій початок від мови древнегерманських племен (англов, саксів і ютів), що переселилися в 5—6 століттях з континенту до Британії. Складна взаємодія древнегерманських племінного говору, принесеного до Британії, населеної кельтськими племенами (бриттами і геламі), і що розвивалися в умовах формування англійської народності, привела до утворення територіальних діалектів на старій племінній основі. У староанглійський період (7—11 вв.(століття)) мова представлена чотирма діалектами: нортумбрійським мерсийським, уессексським і кентським. Завдяки економічному і політичному впливу Уессексського королівства в 9—10 вв.(століття) у культурному житті Англії найбільше значення придбав уессексський діалект. Після проникнення до Англії в 6 ст християнства латинський алфавіт замінив древнегерманськие руни, і вплив латинської мови відбився на англійській лексиці. З мови підкореного англосаксами кельтського населення Британії збереглися головним чином географічні назви. Набіги скандінавів (кінець 8 ст), що закінчилися підпорядкуванням Англії в 1016 данському королеві, зумовили створення скандінавських поселень в країні. Взаємодія близькоспоріднених мов — англійського і скандінавських — позначилося в наявності в сучасному А. я. значної кількості слів скандінавського походження, а також деяких фонетичних особливостей, що характеризують діалекти північної Англії. Змішення із скандінавськими мовами сприяло посиленню і ряду граматичних тенденцій, що були в А. я. Завоювання Англії норманнами в 1066 привело до тривалого періоду двуязичья, коли А. я., що мав три основні територіальні діалекти (північний, центральний і південний), зберігався як мова народу, але державною мовою вважалася французька мова Тривале вживання його при королівському дворі, в парламенті, суді і школі привело до того, що після витіснення французької мови з цих сфер (до 14 ст) в А. я. збереглися обширні пласти французької лексики.
В процесі утворення нації відбувалося формування національного А. я., що складався на основі лондонського діалекту, який поєднував в собі південні і східно-центральні діалектні межі. У 2-ій половині 13 і 1-ій половині 14 вв.(століття) помічається витіснення південних діалектних меж з мови Лондона і заміна їх особливостями східно-центрального діалекту. Среднеанглійський період (12—15 вв.(століття)) розвитку А. я. характеризується рядом змін, різко среднеанглійськую, що відмежували, звукову систему від староанглійської. Оскільки всі флексії були ненаголошеними, редукція ненаголошених голосних позначилася і на значному спрощенні морфологічної структури А. я. Введення в Англії книгодрукування (1476) сприяло закріпленню і поширенню лондонських форм, чому немало допомогла популярність творів крупного письменника Дж. Чосера (1340—1400), що писав на лондонському діалекті. Проте книгодрукування фіксувало деякі традиційні написання, що вже не відображали норм вимови кінця 15 ст Т. о., почалося настільки характерне для сучасного А. я. розбіжність між вимовою і написанням. У 16—17 вв.(століття) складається т.з. новоанглійський мова. Наукові і філософські твори стали писатися на англійському, а не на латинській мові, а це зажадало розвитку термінології. Джерелами поповнення з'явилися запозичення з латинського і грецького частково з італійського і іспанського, а в 17 ст з французького мов. В області граматики сучасний А. я. характеризується аналітичних буд, тобто такою структурою, при якій основними засобами вираження граматичних значень є порядок слів і службові слова, що показують стосунки між словами або групами слів.
В 2-ій половині 17 ст і особливо в 18 ст видається безліч керівництва по орфоепії і нормативних граматик, автори яких прагнуть упорядкувати граматичні норми мови: одні — на основі раціональної граматики, інші — виходячи з живого вживання форм мови. Течія пуриста 18 ст (Дж. Свіфт, Дж. Аддісон) було направлено проти проникнення в літ.(літературний) А. я. неологізмів розмовного типа (наприклад, усічених слів) і зайвих запозичень. Колоніальна експансія Англії в 17—19 вв.(століття) зумовила поширення А. я. за межами Великобританії і привела до виникнення деяких регіональних відмінностей, головним чином в лексиці. Відмінності американського варіанту А. я. від британського (див. Амеріканізми ) можна пояснити тим, що перші поселенці в Північній Америці (1607) прибули з Лондона і його околиць, а пізніші були вихідцями головним чином з північної Великобританії і Ірландії. У мові США немає настільки яскраво виражених діалектів, як у Великобританії. На основі того, що виходить під редакцією професора Х. Курата (Н. Kurath) «Лінгвістичного атласу США і Канади» (1939) виділяють сім діалектів, у тому числі діалект центральної і західної областей США — найзначніший по території поширення; він вважається в США основою літературної норми (General American). Відмінність між американським і британським варіантами А. я. більш всього позначається в лексиці і в деякій міри у фонетиці; відмінності в граматиці незначні. При великій кількості новоутворень в лексиці А. я. США словотворчі моделі також залишаються загальними з А. я. Великобританії.
Літ.: Торсуєв Р. П., Фонетика англійської мови, М., 1950; Ярцева Ст Н., Історична морфологія англійської мови, М.— Л., 1960; її ж. Історичний синтаксис англійської мови, М-код.—Л., 1961; Гальперін І. P., Нариси по стилістиці англійської мови М., 1958; Ільіш Би. А., Сучасна англійська мова, 2 видавництва, М., 1948; Смірніцкий А. І., Староанглійська мова, М., 1955; його ж, Лексикологія англійської мови, М., 1956; Бруннер До., Історія англійської мови, пер.(переведення) з йому.(німецький), т. 1—2, М., 1955 — 56; Мюллер Ст До., Англо-російський словник, 13 видавництво, М., 1967; Російсько-англійський словник, під ред. проф. Р. До. Дагліша, М., 1967; Кунін А. Ст, Англо-російський словник фразеологізму, [кн.] 1—2, 3 видавництва, М., 1967; Jespersen О., A modern English grammar, pt 1—6, 4 ed., Heidelberg — L., 1928—42; Wyid H. C., A history of modern colloquial English, 3 ed., Oxf., 1936; Halliday М., Mc Intosh A., Stevens P., The linguistic sciences and language teachning, L., 1965; Webster''s third new international dictionary of the English language, v. 1—2, L., 1961; Fowler H. W., A dictionary of modern English usage, 2 ed., Oxf., 1965.
