Аналіз (від греч.(грецький) análysis — розкладання, розчленовування), процедура уявного, а часто також і реального розчленовування предмету (явища, процесу), властивості предмету (предметів) або відношення між предметами на частини (ознаки, властивості, стосунки); процедурою, зворотною А., є синтез, з яким А. часто поєднується в практичній або пізнавальній діяльності. Аналітичні методи настільки поширені в науці, що термін «А.» часто служить синонімом дослідження взагалі як в природних, так і в суспільних науках (кількісний і якісний А. у хімії, діагностичні А. у медицині, розкладання складних рухів на складові в механіці, функціональний А. у соціології і т. д.). Процедури А. входять органічною складовою частиною у всяке наукове дослідження і зазвичай утворюють його першу стадію, коли дослідник переходить від нерозчленованого опису об'єкту, що вивчається, до виявлення його будови, складу, а також його властивостей, ознак. Але і на інших рівнях пізнання А. зберігає своє значення, хоча тут він виступає вже в єдності з ін. процедурами дослідження. Аналітичні процедури є одними з головних не лише в науковому мисленні, але і у всякій діяльності, оскільки вона пов'язана з вирішенням пізнавальних завдань. Як пізнавальний процес А. вивчається психологією що розглядає його як психічний процес, який здійснюється на різних рівнях віддзеркалення дійсності в мозку людини і тварин, а також теорією пізнання і методологією науки, які розглядають А. перш за все як один з прийомів (методів) здобуття нових пізнавальних результатів.
А. присутній вже на плотському рівні пізнання і, зокрема, включається в процеси відчуття і сприйняття; у своїх простіших формах він властивий тваринним. Проте аналітико-синтетична діяльність навіть вищих тварин безпосередньо включена в їх зовнішні дії. У людини до плотсько-наочних форм А. приєднується вища форма А. — мислітельний, або абстрактно-логічний, А. Ета форма виникла разом з навиками матеріально-практичного розчленовування предметів в процесі праці; у міру ускладнення останнього людина опановувала здатність передувати матеріально-практичний А. мислітельним. Розвиток виробничої діяльності, мислення і мови, прийомів наукового дослідження і доказу привело до появи різних форм мислітельного А., зокрема розчленовування предметів на невіддільні від них ознаки, властивості, стосунки. На відміну від плотсько-наочного, мислітельний А. здійснюється за допомогою понять і думок, що виражаються в природних або штучних мовах (знакових системах науки). З ін. сторони, і сам А., разом з ін. прийомами, служить засобом формування понять про дійсність .
Існує декілька видів А. як прийому наукового мислення. Одним з них є уявне (а часто, наприклад в експерименті, і реальне) розчленовування цілого на частини. Такий А., що виявляє будову (структуру) цілого, передбачає не лише фіксацію частин, з яких складається ціле, але і встановлення стосунків між частинами. При цьому особливе значення має випадок, коли аналізований предмет розглядається як представник деякого класу предметів: тут А. служить встановленню однакової (з точки зору деяких стосунків) структури предметів класу, що дозволяє переносити знання, отримане при вивченні одних предметів, на інших. Іншим виглядом А. є А. загальних властивостей предметів і стосунків між предметами, коли властивість або відношення розчленовується на складові властивості або стосунки; одні з них піддаються подальшому А., а від інших відволікаються; на наступному етапі А. може піддатися те, від чого раніше відвернулися, і так далі В результаті А. загальних властивостей і стосунків поняття про них зводяться до загальніших і простіших понять. Виглядом А. є також розділення класів (безлічі) предметів на підкласи — підмножини даної безлічі, що не перетинаються. Такого роду А. називають класифікацією . Всі ці і ін. види А. застосовуються як при здобутті нового знання, так і при систематичному викладі вже наявних наукових результатів. А. широко використовують також в педагогічному процесі.
Описаному сенсу поняття А. родинне більш спеціальне поняття формально-логічного (логічного) А. Логичеський А. — це уточнення логічної форми (будови, структури) міркування, здійснюване засобами сучасної формальної логіки. Таке уточнення може торкатися як міркувань (логічних виводів, доказів, висновків і т. п.) і їх складових частин (понять, термінів, пропозицій), так і окремих областей знання. Найбільш розвиненою формою логічного А. змістовних областей знання, змістовних понять і способів міркування є побудова формальних систем, що інтерпретуються на цих областях або за допомогою даних понять, — т.з. формалізованих мов. Логічний А. — один з основних пізнавальних прийомів науки, значення якого особливо зросло завдяки розвитку математичної логіки, кібернетики, семіотики і розробці інформаційно-логічних систем (див. формалізація ) .
В іншому сенсі розуміється А. у історії математики. Тут А. — це міркування, що йде від того, що підлягає доказу (від невстановленого, невідомого), до того, що вже доведене (встановлено раніше відомо); під синтезом же розуміється міркування, що йде у зворотному напрямі. А. у цьому сенсі є засобом виявлення ідеї доказу, але в більшості випадків сам по собі доказом ще не є. Синтез же, спираючись на дані, знайдені в А., показує, як з раніше встановлених тверджень витікає доводжуване, дає доведення теореми або рішення задачі.
Літ.: Мамардашвілі М. До., Процеси аналізу і синтезу, «Питання філософії», 1958 № 2; Проблеми мислення в сучасній науці, М., 1964; Гористий Д. П., Проблеми загальної методології наук і діалектичної логіки, М., 1966; Петров Ю. А., Гносеологічна роль формалізованих мов, в кн.: Мова і мислення, М., 1967.
