Акціонерне суспільство, форма централізації капіталу і в той же час основна організаційна форма капіталістичного підприємства. А. о. виникли в період первинного накопичення капіталу (англійська компанія Ост-індськая в 1600, голландська компанія Ост-індськая в 1602), набули широкого поширення в епоху домонополістичного капіталізму і сталі пануючою формою капіталістичних підприємств і головною формою капіталістичних монополій при імперіалізмі.
З розвитком капіталістичного способу виробництва виникає протиріччя між тенденцією до все більшому розширенню підприємств і обмеженістю індивідуальних капіталів; організація нових підприємств вимагає величезних капіталовкладень, що значно перевищують як власний капітал окремого капіталіста, так і ті позикові засоби, які він може залучити. Це протиріччя вирішується шляхом освіти А. о. які об'єднують індивідуальні капітали капіталістів-пайовиків (акціонерів) в один асоційований капітал. Величезна централізація капіталу в А. о. дозволяє організувати крупні підприємства, що вимагають капітальних вкладень, які не під силу окремим капіталістам.
А. о. стає пануючою формою капіталістичного підприємства спочатку в області ж.-д.(железнодорожний) транспорту і кредиту (акціонерні банки), потім, у міру розвитку важкій промисловості з високою питомою вагою основного капіталу в сукупному капіталі промислових підприємств, у міру зростання концентрації і монополізації промисловості А. о. стають пануючою формою крупного підприємства у всіх галузях, окрім сільського господарства. Питома вага А. о. в загальному числі промислових підприємств США за період з 1904 по 1939 підвищився з 23,6 до 51,7%, а в продукції промисловості — з 73,7 до 92,6% .На долю А. о. в США доводилося 69% в 1947, а в 1962 — 78% сукупної виручки всіх підприємств. Впродовж минулих десятиліть 20 ст число А. о. і їх капітали значно збільшилися. У США за час з 1909 по 1963 число тих, що діють А. о. зросло з 262 тис. до 1323 тис., а їх сукупні активи збільшилися за 1926—63 з 262 млрд. до 1480 млрд. дол.(долар) У Англії за 1884—1962 число А. о. зросло з 9 тис. до 428 тис., а їх капітали — з 0,5 млрд. до 9,2 млрд. фунтів стерлінгів.
У Германії в 1938 на долю великих А. о. з капіталом понад 100 млн. марок кожного доводилося 0,5% загального числа А. о. і 26% загальної суми їх капіталу, а у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) в 1962 питома вага таких великих А. о. досяг 2,7% загального числа і 53% сукупного капіталу А. о. У епоху імперіалізму А. о. стає найважливішим знаряддям панування монополій, широко використовується в процесі зрощення промислового і банківського капіталів і утворення монополістичних об'єднань, а також при впровадженні капіталу, що вивозиться з розвинених капіталістичних країн, в господарство ін. країн.
З розвитком державно-монополістичного капіталізму А. о. стають формою державних, а також змішаних государственно-частнокапіталістічеських підприємств.
В. І. Ленін вперше розкрив значення А. о. в епоху імперіалізму показавши, що вони служать важливим знаряддям панування фінансової олігархії, яка за допомогою контролю над А. о. розпоряджається величезними чужими капіталами і засобами і привласнює переважну частину додаткової вартості. Розкрите Леніном значення А. о. повністю підтвердилося за останні півстоліття, але сам механізм панування фінансової олігархії надзвичайно ускладнився в головних імперіалістичних країнах, особливо після 2-ої світової війни 1939—45.
Те, що розпиляло акцій серед великого числа акціонерів дозволяє вузькому кругу заправив командувати в А. о. Що представляються на загальні збори А. о. акції досягають 30—40% їх загальної кількості. Для здобуття більшості голосів зазвичай потрібно не понад 15—20% акцій.
Залучення в А. о. капіталів за допомогою облігаційних позик дозволяє ще більш понизити долю групи власників контрольного пакету акцій в сукупному функціонуючому капіталі А. о. У практиці А. о., особливо в США і Англії, мають місце різного роду юридичні махінації, за допомогою яких досягається зниження величини контрольного пакету. Більшість або значна частина т.з. привілейованих акцій наділяється деякими перевагами (першочерговість здобуття дивіденду і його стабільність), але не дає права голосу, яке привласнюється лише звичайним акціям: в результаті контрольний пакет, що складається лише із звичайних акцій, зменшується у багато разів в порівнянні зі всією велічиной акціонерного капіталу. У інших капіталістичних країнах контрольний пакет незрідка створюється за допомогою крупних банків, які на загальних зборах акціонерів пред'являють ті, що знаходяться у них в заставі або тимчасово скуплені на біржі акції. У США група Моргана тривалий час повністю контролювала сталевий трест «Юнайтед стейтс стіл корпорейшен» з акціонерним капіталом, що складав 1,25 млрд. доларів, володіючи лише 4% акцій корпорації (1955). У гігантській монополії «Амерікан телефон енд телеграф» з акціонерним капіталом в 14 млрд. доларів її 48 млн. акцій розпорошено серед 1,4 млн. тримачів. Контроль здійснюється Морганамі і Рокфеллерамі, які разом з ін. фінансовими групами в 50-х рр. володіли всього 2,5% всіх акцій.
Вирішальне значення для посилення влади фінансової олігархії має участі система . Одне А. о. (що патронує, або «суспільство-мати») набуває контрольних пакетів інших А. о. (дочірніх суспільств), ці, у свою чергу, — третіх суспільств і так далі В результаті пануюча в А. о."матери" група за допомогою одного контрольного пакету господарює не лише в тому, що патронує А. о., але у всій системі підлеглих йому А. о. Поряд із ступінчастою схемою система участі виражається в переплетенні контрольних пакетів (взаємне володіння пакетами два і більш А. о. ) і ще більше посилюється за допомогою контрольних або держательських А. о. (див. Холдинг компанія ) , які фундирувалися спеціально для придбання контрольних пакетів ін. А. о., причому банківські або промислові монополії організовують незрідка багатоступінчасті піраміди холдингу.
На основі системи участі широко поширюється особиста унія заправив А. о. Багато з провідних монополістів, а при державно-монополістичному капіталізмі і їх менеджерів (керівників) поєднують десятки постів в правліннях різних корпорацій і банків, змінюючи їх інколи на керівні посади в уряді і знов повертаючись в сферу частнокапіталістічеських монополій. Провідні монополісти залучають в число своїх менеджерів крупних відставних чиновників, штатських і військових, таких, що були міністрів, генералів і адміралів, які забезпечують ним прямі зв'язки з державним апаратом, особливо — переважне здобуття військових замовлень за сильно завищеними цінами.
З розвитком системи участі А. о. діє або як юридично єдине підприємство (трест — для промисловості, банк-гігант з мережею філій — для банківських монополій), або як монополія, яка складається з юридично самостійних А. о. і заснована на системі участі. Найбільші промислові, транспортні, банківські і ін. монополії мають переважну форму концернів, будучи у виробничих, господарських і фінансових стосунках єдине ціле. Концерн може, проте, бути і формою об'єднання різнорідних промислових і інших підприємств, які контролюються однією групою магнатів для привласнення більшій частині доходів цих підприємств, без їх виробничого і господарського об'єднання. Нарешті на основі системи участі утворюються «надконцерни» або фінансово-монополістичні групи. Вони охоплюють не окремі різнорідні крупні підприємства або банки, а поширюють свій контроль на багато різногалузевих промислових, транспортних, банківських, страхових монополій.
Система участі дозволяє обходити законодавчі обмеження на зразок антитрестового законодавства в США або заборони банкам відкривати свої філії в інших штатах.
Розвиток А. о., сприяючи гігантській Концентрації виробництва, централізації капіталів і монополізації економіки капіталізму, різко підсилює основне протиріччя капіталізму — між суспільним характером виробництва і частнокапіталістічеськой формою привласнення. У А. о. відбувається своєобразноє «... скасування капіталу як приватній власності в рамках самого капіталістичного способу виробництва», причому експропріація поширюється «...с безпосереднього виробника на самих дрібних і середніх капіталістів... Але ця експропріація в межах самої капіталістичної системи виражається в антагоністичній формі, у формі привласнення суспільній власності небагатьма» (Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 25, ч. 1, с. 479, 483). З розвитком А. о. головна роль в організації і в керівництві виробничо-господарським процесом переходить від капіталіста-власника до найманих вищих службовців.
Апологети імперіалізму викривлено змальовують А. о. як знаряддя т.з. демократизація капіталу, а володіння акціями дрібною буржуазією, службовцями і робітниками як дорога залучення їх до благ капіталізму. Теза про «демократизацію капіталу» через А. о. є одній з основ міфу про «трансформацію» капіталізму в «народний» капіталізм. Насправді ж, як писав Ст І. Ленін, «демократизація» володіння акціями означає, що «... на ділі зростає влада (і дохід) тузів-мільйонерів над капіталом "мелкоты"" (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 23, с. 186).
Пограбування рядових акціонерів ватажками А. о., головним чином магнатами фінансового капіталу, має в своїй основі іманентні закони капіталістичного господарства і посилюється фінансовими, юридичними і комерційними махінаціями дійсних господарів А. о. Цією основою є розділення прибули на підприємницький дохід і позиковий відсоток, тенденція зниження середнього прибутку і середньої норми відсотка при зростанні монопольного прибутку і, нарешті, оцінка кожного регулярного нетрудового доходу велічиной позикового відсотка, тобто за ціною фіктивного капіталу . Його найтиповішим і широко поширеним вираженням є коштовні папери — акції, облігації, заставні листи. Вони мають номінальну (позначену на них) ціну і ринкову, або курсову (яка складається на фондовій біржі). Так, якщо на акцію в 100 доларів виплачений дивіденд в 7,26 долара, а позиковий відсоток тримається на рівні 3%, то курс акцій складе 242 долари (7,26 : 3 ´ 100). На практиці дивіденд капіталізується з декілька більшої величини, скажемо 3,3% (інакше рантьє вважав за краще б купити 3% -ниє облігації). Отже, курс практично виявиться 220 дол.(долар) (7,26 : 3,3 ´ 100). Якщо при організації нового А. о. вкладається 10 млн. доларів при нормі прибули в 7,2% і вказаній нормі відсотка 3,3%, то його акції номінальною вартістю в 10 млн. доларів будуть реалізовані за курсовою ціною близько 22 млн. дол.(долар) Різниця в 12 млн. доларів складає засновницький прибуток, яка привласнюється засновниками А. о., а також банками, що випускають на ринок нові акції. В умовах монополій, за наявності монопольного прибутку в результаті злиття раніше самостійних А. о. засновницький прибуток різко підвищується. Так, при монопольному прибутку в 14,52% курсова ціна акцій досягне 44 млн. доларів, а засновницький прибуток складе 34 млн. долара. Привласнення її може відбуватися і іншим способом — випуском акцій не на суму дійсний вкладеного в А. о. капіталу, а на суму їх курсовий "стоимости».
У такому разі акціонерний капітал встановлюється в 22 млн. долара, акції продаватимуться за номіналом, з них акції на 12 млн. доларів (або виручка від них) дістануться засновникам. Така форма привласнення засновницькому прибутку іменується «разводненієм капіталу», що фіктивно (не абсолютно, а лише відносно) знижує величину прибули і відповідно розміри прибуткового податку. По цій і іншим причинам «разводненіє» виробляється і що діють А. о.
Таким же Способом ватажки А. о. можуть забезпечити і привласнення майбутньому, ще не існуючому монопольному прибутку або її очікуваного приросту. Для цього випускаються привілейовані акції з першочерговою, але в той же час граничною виплатою дивіденду в 4—6% в граничній номінальній сумі, що допускається рівнем, що склався, прибули. Так, при вкладеному в А. о. капіталі 10 млн. доларів і прибутку в 726 тис. доларів випускаються і реалізуються привілейовані акції з граничним дивідендом в 6% на 12,1 млн. доларів, а крім того випускаються ще звичайні акції, наприклад на 3 млн. доларів, які залишаються у засновників. Із зростанням монопольного прибутку курсова ціна звичайних акцій нестримно збільшується, і весь приріст дістається їх власникам. Так, на їх долю з прибутку в 1452 тис. доларів залишається 726 тис. доларів або дивіденд в 24% і їх курсова ціна досягне 7-кратної величини номінала, а при 3 млн. доларів прибули доля власників звичайних акцій підскочить до 2274 тис., дивіденд перевищить 70%, а курсова ціна досягне 20-кратної величини. Хоча А. о. виплачують у вигляді дивіденду не всю, а лише частина балансового прибутку, дивіденди складають величезні суми, а по відношенню до номінальній сумі звичайних акцій дивіденди в 60—100% і навіть сталі характерніші для тих найбільших корпорацій США, які (наприклад, «Дженерал моторс корпорейшен», «Дюпон де Немур» або «Алюмініум компані оф Америка») мають особливо вигідне для їх господарів співвідношення привілейованих і звичайних акцій. Відповідно курс останніх досягає 30—40-кратної величини до номінальної ціни, а в окремих випадках навіть 100-кратних розмірів. Для маскування цих гігантських доходів і курсових цін звичайні акції протягом ряду років багато разів роздрібнювалися і мажорувалися і були з 100 доларового номінала доведено до 5 дол.(долар), до 1,67 і навіть до 1 дол.(долар), а біржові котирування 1,67 або 1-доларової акції досягли 50 — 100 доларів і вище.
Юридичні махінації фактичних господарів А. о. переплітаються і доповнюються їх бухгалтерськими маніпуляціями. Господарі А. о. в бухгалтерському звіті і «внутрішньому» балансі виводять дійсні прибутки (або збитки), але в публікованому балансі показують прибуток в потрібних їм розмірах. Різниця ж між дійсним і видимим в публікованому балансі прибутком утворює приховані резерви (при збитковості — приховані збитки). Буржуазна література, визнаючи наявність прихованих резервів в А. о., вихваляє «передбачливість» їх господарів, протиставляючи останніх масі акціонерів, байдужих до долі А. о. і «готових» лише зірвати більше дивідендів. Під цією точкою зору буржуазна «наука про приватне підприємство» розробила «фінансову політику підприємства» (А. о.), його «дивідендну політіку»,обобщая практику А. о. і виучувавши їй майбутніх ватажків і менеджерів.
Як показало Ст І. Ленін, в публікованому балансі отримує кінець кінцем віддзеркалення якнайглибше протиріччя епохи імперіалізму — між магнатами фінансового капіталу і все сильніше експлуатованими масами трудящих і безпосереднє протиріччя між фактичними господарями А. о. і ограбляємимі рядовими акціонерами (див. Ст І. Ленін, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 34, с. 163, 166, 171—74); див.(дивися) також Комерційна таємниця .
Чим вище прибуток А. о., тим більша її частина прямує в резервні капітали («явні резерви») і тим менша — на видачу дивіденду. Резервні капітали які зазвичай по статутах А. о. призначається на покриття збитків і ін. певна мета; давно перевершили свої статутні межі в провідних монополій. Тому напрям зростаючій частині видимого прибутку на збільшення функціонуючих капіталів А. о. виробляється під виглядом «нерозподіленого прибутку», який досяг в балансах монополій США 2—4-кратних розмірів акціонерного капіталу. До цього додається завищена амортизація, що є формою прихованих резервів.
Явні резерви і амортизація стали в провідних монополій США головним джерелом збільшення функціонуючих основних капіталів для розширеного відтворення. «Чиста», за вирахуванням прибуткового податку, видимий прибуток досягає по відношенню до суми акціонерних і резервних капіталів 15—28%, амортизація ж — 50—60% оцінок основних функціонуючих капіталів, і в результаті переважна частина потреби в збільшенні капіталу задовольняється за рахунок обох внутрішніх джерел, тобто по суті за рахунок монопольного прибутку (див. Самофінансування ) . Все це дає монополіям можливість, використовуючи лише 40—50% чистому видимому прибутку, виплачувати по звичайних акціях (за відсутності привілейованих) величезні дивіденди. За наявності ж привілейованих акцій з граничним дивідендом в 4—6% господарі монополій отримують по звичайних акціях гігантські дивіденди в 60—100 і більше відсотків.
«Дивідендна політика» великих А. о. направлена на підтримку стійкого біржового курсу акцій, з деякою тенденцією до його підвищення. Поряд з крупними явними резервами стійкість дивіденду укріплює біржовий курс акцій і підвищує кредитоспроможність А. о., що розширює можливість кредитування і фінансування. В той же час все це служить величезному особистому збагаченню господарів А. о. Наприклад, в трьох великих А. о. США «Дженерал моторс корпорейшен», «Дюпон де Немур» і «Алюмініум компані оф Америка» невеликі і навіть нікчемні за номіналом контрольні пакети звичайних акцій, що складали в 1955 загальну суму в 216 млн. доларів, «коштували» по біржовому курсу 8 млрд. доларів Ці мільярдні фіктивні капітали представляють для господарів «фінансових імперій» реальне багатство і реальні доходи, оскільки виражають реальний контроль над мільярдними активами (понад 10 млрд. доларів в тих же корпорацій). В порівнянні з цим тантьеми в 2—3 млн. доларів в рік втратили значення для справжніх господарів монополій і надаються ними своїм вищим службовцям — менеджерам, президентам і віце-президентам корпорацій, тобто «нижчому» шару сучасної крупної буржуазії. Так роздяглася неспроможність горезвісній теорії «революції керівників» (див. Технократичні теорії ) . Цей характерний для сучасного капіталізму шар дійсно керує виробничо-господарським процесом гігантських монополістичних об'єднань. Командні ж позиції займають як і раніше, але тепер «незримо» над ними дійсні господарі фінансово-монополістичних груп, які розпоряджаються, що стоять колосальними капіталами і привласнюють левову частку додаткової вартості усе більш витонченими способами фінансового контролю і темних махінацій.
Господарі монополій витягують величезні доходи не лише від володіння контрольними пакетами, але і за допомогою біржової спекуляції на русі курсів акцій «свого» підприємства. Розмір фіктивного капіталу, при провідній тенденції до його зростання, схильний до різких коливань на різних фазах економічного циклу, роздуваючись при підйомах, стискуючись під час криз. Курс акцій зростає при підвищенні або навіть чутках про підвищення дивіденду, вагається під впливом політичних подій або свідомих біржових маніпуляцій ватажків банківських і промислових монополій. Саме вони у всіх випадках привласнюють величезні спекулятивні доходи за рахунок капіталістів-рантьє і пограбування дрібних утримувачів акцій (див. Біржа ) .
Вся діяльність А. о., починаючи з їх засновництва, органічно пов'язана з нестримною спекуляцією і величезними паразитичними доходами. У капіталістичному господарстві немає чіткої грані між що нормально діють і «дутими» А. о., організовуваними лише для того, щоб збути швидше і подорожче акції легковірної «публіке»,пока ще не з'ясувалися шахрайські витівки засновників. Так, в гірничодобувній промисловості при слабкій розвіданій родовищ швидке зростання курсів, що фундирувалися А. о., може і збагатити і розорити перших покупців акцій. Наприклад, відомий політичний діяч США Герберт Гувер розбагатів на багатолітньому засновництві гірничодобувних А. о., а їх акціонери втратили 322 млн. доларів.
Крупним джерелом особистого збагачення господарів А. о. є різні комерційні махінації, до яких відносяться постачання господарями «своєму» А. о. за завищеними цінами матеріалів, устаткування, продаж за роздутою «вартістю» патентів або прав на розробку родовищ і тому подібне Завищені ціни або списуються на поточні витрати, тобто зменшують поточний прибуток А. о., або «погашаються» за рахунок його прихованих резервів, тобто замаскованому прибутку попередніх років.
Одним із способів збагачення монополістичних магнатів, що стоять на чолі А. о., є фінансові реорганізації А. о. Нові ватажки проводять двояку операцію: збільшують акціонерний капітал шляхом випуску нових акцій і зменшують колишній акціонерний капітал, формально на суму збитків, що викликали банкротство, фактично ж в значно великих розмірах. Різниця утворює невидимі на балансі приховані резерви, з чого нові господарі А. о. витягують вигоди.
Можливості фінансових і комерційних махінацій справжніх господарів сильно зростають при системі участій. Що патронує або контрольне А. о. юридично, понад номінальну ціну свого контрольного пакету в дочернем А. о., не відповідає за його діяльність. Між ними полягають будь-які операції, продиктовані особистими інтересами справжніх господарів. Таким дорогою, наприклад, всі прибутки можуть бути штучно зосереджені в головному А. о., використані господарями в своїх інтересах, а дочірнє підприємство доведене до часткового або повного банкротства.
А. о. в Росії виникли ще в дореформений час. До 1861 було 120 А. о. (без же.-д.(железнодорожний)) з 100 млн. крб. капіталів (з них 35 млн. крб. в промисловості). До 1881 число А. о. збільшилося до 635, їх капітали до 840 млн. крб. Крупні акціонерні капітали і ще більші облігаційні позики ж.-д.(железнодорожний) А. о. мали урядову гарантію і відносилися в Росії до сфери продуктивного державного кредиту.
Під час економічного підйому 90-х рр. число А. о. подвоїлося, їх капітали досягли 2,4 млрд. крб., у тому числі капіталів промислових А. о. потроїлися до 1,5 млрд. крб. До 1914 2235 А. о. мали капітал 4,7 млрд. крб., з них 1621 промислове А. о. — 3,2 млрд. крб.
А. о. займали в дореволюційній Росії домінуюче положення у фабрично-заводській промисловості (60% її продукції) і були в середньому набагато більше, ніж в США і в Германії.
А. о. в СРСР були утворені в 20-х рр. при переході до нової економічної політики і представляли тоді одну з форм управління радянською промисловістю, торгівлею і банками при спільній участі в управлінні декількох господарських організацій. З 1929—30 ця форма стала замінюватися формами державних об'єднань, трестів і торгів.
Після 2-ої світової війни в деяких країнах народної демократії Радянським Союзом і урядами цих країн були спільно на паритетних початках організовані А. о. Метою їх був розвиток важливих промислових галузей при участі і допомозі СРСР. З досягненням цієї мети спільні А. о. були ліквідовані, а доля в них Радянського Союзу передана ним на пільгових умовах зацікавленим урядам.
І.Ф. Гиндін.
А. о. в цивільному праві. Цивільне право буржуазних держав розглядає А. о. як вигляд товариства, відмітними особливостями якого є: визнання його юридичним обличчям; майнова відповідальність виключно в межах майна, що належить йому; розділення капіталу на частини — акції .
Процес установи і порядок діяльності А. о. детально регламентовані законодавством всіх капіталістичних країн (наприклад, у Франції закон про торгівельні товариства 1966, у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) закон про А. о. 1967, в Англії закон про компанії 1967). Освіта А. о. починається з вироблення засновниками статуту А. о., який має бути оформлений у вигляді засвідченого судом або нотаріусом акту, причому законодавство передбачає не лише форму статуту, але і його вміст. У англійському праві замість статуту складаються два документи: меморандум компанії (термін А. о. відсутнє в англійському праві) — регулює зовнішні стосунки компанії, і внутрішній регламент — взаємини пайовиків і компанії. Окрім вироблення статуту для виникнення А. о. в більшості капіталістичних країн необхідне розміщення всього основного (акціонерного) капіталу, при цьому визначена, вказана в законі, частина його має бути сплачена.
Розмір основного капіталу А. о. визначається його статутом (тому він називається статутним). Т. до. однією з функцій основного капіталу є захист інтересів кредиторів, закон забороняє випуск акцій за ціною нижче за номінал, наказує обов'язкову оплату частини встановленої законом вартості акцій і так далі Зменшення розміру основного капіталу нижче передбаченого законом рівня розглядається як підстава для ліквідації А. о.
Право більшості капіталістичних держав (за винятком права Англії і США) встановлює мінімальний розмір основного капіталу. Збільшення його розміру здійснюється випуском нових акцій або збільшенням передбаченого статутом розміру кожної раніше випущеної акції.
Основний капітал може бути утворений оголошенням публічної підписки на акції або розподілом акцій між засновниками (останній метод стає усе більш поширеним). У Англії, залежно від способу утворення пайового капіталу, розрізняють два види компаній — публічні і приватні (число приватних компаній значно перевищує число публічних).
Членство в А. о. пов'язане з придбанням акціонером особистих і імуществ. прав. До особистих прав відноситься право на участь в загальних зборах, на членство в керівних органах А. о. До майнових прав відносяться право па здобуття річного прибутку у формі дивіденду і право на здобуття частини майна А. о. в разі його ліквідації, якщо після задоволення вимог кредиторів залишається майно для розподілу між акціонерами.
Наступною стадією установи А. о. є проведення перших зборів майбутніх акціонерів, на яких обираються органи суспільства. А. о. вважається таким, що виникло з моменту обов'язкової реєстрації його в торгівельному реєстрі.
Як органи А. о. право Англії і США передбачають загальні збори і правління (рада директорів), є також ревізори (аудитори). По праву ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), А. о. повинне мати загальні збори, правління, наглядову раду і ревізорів. У Франції А. о. надається право мати або загальні збори, правління (адміністративна рада) і ревізорів (комісарів), або загальні збори, директорат, наглядову раду і комісарів.
Правління А. о. — орган, в компетенцію якого входить управління справами А. о. і представництво по його справам зовні. Звичайне правління призначається загальними зборами акціонерів, у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) — наглядовою радою. У Франції в А. о. з наглядовою радою, останній призначає директорат. Хоча законодавство всіх капіталістичних держав закріплює функції управління і представництва А. о. за правлінням, фактично ці функції правління передає одному або декільком членам правління.
Наглядова рада як орган А. о. відомий праву ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Франції, Японії; він не лише контролює діяльність правління, але і вирішує питання управління А. о. У ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) наглядовій раді привласнені і деякі функції представництва зовні.
Загальні збори акціонерів лише формально є основним органом акціонерного суспільства. Звуження компетенції загальних зборів в законодавчому порядку можливість голосування за дорученням позбавляють рядового акціонера можливості впливати на діяльність А. о. Загальні збори скликаються правлінням і, як правило, за його ініціативою; проте вони можуть бути також скликані на вимогу акціонерів, що представляють встановлену в законах частку основного капіталу. Законодавство всіх країн передбачає обрання загальними зборами акціонерів ревізорів, в завдання яких входить перевірка звітів правління, книг А. о., інвентаря коштовних паперів і так далі
Діяльність А. о. припиняється: після закінчення терміну, на який воно створене; за рішенням загальних зборів акціонерів, прийнятому кваліфікованою більшістю, встановленим законодавством; через оголошення суспільства неспроможним; по постанові відповідних органів державної влади. За законодавством безлічі капіталістичних країн зосередження акцій в руках одного акціонера не є підставою для припинення А. о. У Франції об'єднання всіх акцій в руках одного акціонера також не спричиняє за собою припинення існування суспільства, але будь-яка зацікавлена особа може зажадати припинення діяльності суспільства, якщо таке положення продовжуватиметься більш за один рік.
В.В.Зайцева.
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1,3, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч.,2 видавництво, т. 23, гл.(глав) 24; т. 25, ч. 1, гл.(глав) 27; т. 25, ч. II, гл.(глав) 29; Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 19, с. 83—84, 177 — 178, 211—212; т. 22, с. 191—192, 208—209, 213—226, 233—238; т. 24, с. 96; т. 25, с. 120—121, 306—307, 313—317.
Брегель Е. Я., Кредит і кредитна система капіталізму, М., 1948; його ж, Політична економія капіталізму, М., 1966, гл.(глав) XI—XIII; Лан Ст, США від першої до другої світової війни М., 1947, с. 184—207, 270—304: Девіс Д., Капіталізм і його культура, М., 1949; Деякі тенденції в розвитку американського капіталізму, М., 1950; Перло Ст, Американський імперіалізм, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1951; його ж. Імперія фінансових магнатів, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1958; Гильфердінг P., Фінансовий капітал, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1959; Мотильов Ст Е., Фінансовий капітал і його організаційні форми, М., 1959; Владігеров Т. Фіктивний капітал, М., 1963; Гиндін І. Ф., Акціонерне суспільство, в «БСЕ», 2 видавництва, т. 2, с. 21—26: його ж. Баланси акціонерних підприємств як історичне джерело, в сб.(збірка): Малодосліджені джерела по історії СРСР XIX—XX вв.(століття), М., 1964, с. 74—147; Аникін А. Ст, Кредитна система сучасного капіталізму (дослідження на матеріалах США), М., 1964; Меньшиков С. А., Мільйонери і менеджери. Сучасна структура фінансової олігархії США, М., 1965; Шенаєв Ст Н., Банки і кредит в системі фінансового капіталу ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), М., 1967.
А. о. в Росії
Струмілін С. Р.. Проблеми промислового капіталу в СРСР, М., 1925, гл.(глав) 1 і додатки; Шепельов Л. Е., Акціонерне засновництво в Росії, в збірці: З історії імперіалізму в Росії, М., 1959, с. 134—183; «Акціонерні суспільства» (у дореволюційній Росії в е р б СРСР), СИЕ, т. 1, М., 1961, с. 321—323.
А. о. в інших країнах
Промисловість і банки в Японії, М., 1956; Певзнер Я. А., Державно-монополістичний капіталізм в Японії, М., 1961; Гродко Н. Д., Кредитно-грошова система Індії в період колоніальної залежності, М., 1956; Льовковський А. І., Особливості розвитку капіталізму в Індії, М., 1963.
Акціонерна статистика Світові економічні кризи, т. 3. Трахтенберг І., Грошові кризи (1821—1938), М., 1939 (Статистичні застосування по Англії, США, Німеччині).
Буржуазна література по економіці частнокапіталістічеських підприємств
Somary F., Bankpolitik, Tübingen, 1915, 3 Aufl., Tübingen, 1934; Homberger Н., Die stillen Reserven bei der Aktiensgesellschaft, Z., 1919; Lincoln Е. Е., Problems in business finance, Chi., 1921; Dewing A., The financial policy of corporation, N. Y., 1920, 1926; Calmes A., Administration financiere des entreprises et des societes, P., 1925; Schmalenbach E., Finanzierungen, 4 Aufl., Lpz., 1928; Mckinsey J. O., Meech P., Controlling the finances of а business, N. Y., 1923; Frey E., Der englische Kapitalmarkt mit besonderer Berücksichtigung der Finanzierung der englischen Industrie, Z., 1938; Weber До., Dividendenpolitik, Z., 1955.
