Автоматична зброя, вогнепальна зброя, в якій енергія порохових газів при пострілі використовується не лише для повідомлення кулі (снаряду) руху, але і для перезарядження зброї і роботи чергового пострілу. А. о. дозволяє вести як безперервний, так і одиночний вогонь. Зброя, в якій автоматизовано лише перезарядження, називається напівавтоматичним, або самозарядним (на відміну від автоматичного — самострельного). Головна особливість А. о. — його висока скорострільність, яка дозволяє уражати швидко рухомі цілі і створювати велику щільність вогню.
Живлення А. о. патронами здійснюється двома способами: магазинне (патрони споряджаються в спеціальні коробки-магазини) і стрічкове (патрони споряджаються в гнучкі металеві або полотняні стрічки). Магазинне живлення застосовується головним чином в А. о., для якого не потрібна дуже висока практична скорострільність (пістолети, автомати, рушниці, карабіни, ручні кулемети, автоматичні гармати середнього калібру), а стрічкове — в зброї з великою практичною скорострільністю (станкові кулемети, великокаліберні кулемети, малокаліберні автоматичні гармати).
А. о. з'явилося в 2-ій половині 19 ст Американець Р. Пілон в 1863 сконструював автоматичну рушницю. Перший проект автоматичної рушниці в Росії був запропонований Д. А. Рудніцким в 1887. На початку 1900 велике поширення в арміях різних країн знаходить напівавтоматичне рушниця-кулемет Мадсена, прийняте і в російській армії, найбільше ж вживання отримує станковий кулемет Максима (винайдений американцем X. Максимом в 1883). Велике значення А. о. в бою вперше на практиці було доведено в російсько-японській війні 1904—05, в якій російська, а потім і японська армії застосовували станкові кулемети. З того часу А. о. у вигляді станкових кулеметів посилено упроваджується в систему стрілецького озброєння армій. Інтенсивна робота із створення легені А. о. була почата в Росії за декілька років до 1-ої світової війни. У 1910—11 в Росії випробовувалося декілька автоматичних рушниць вітчизняного виготовлення (системи Ст Р. Федорова, Ф. Ст Токарева, Рощепея, Щукина, Фролова). Найуспішніше витримала випробування автоматична рушниця Ст Р. Федорова. Під час 1-ої світової війни Федоровим була сконструйована нова автоматична рушниця, яка застосовувалася в бойовій обстановці.
В СРСР збройова техніка отримала великий розвиток. Висувалися багато талановитих зброярі-конструкторів А. о., яке застосовувалося у Великій Вітчизняній війні 1941—45: Ст А. Дегтярев, Ф. Ст Токарев, Р. С. Шпагин, С. Р. Симонов, Би. Р. Шпітальний, П. М. Бідолаг, А. І. Судаєв і ін. Творцями сучасного А. о. є М. Р. Калашников, Е. Ф. Драгунів, Н. Ф. Макаров і ін. Велике значення для розвитку радянського А. о. мала теорія проектування А. о., створена А. А. Благонравовим і розвинена в працях Е. Л. Бравіна, Ст С. Пугачова, М. А. Мамонтова, Е. А. Горова. У капіталістичних арміях, що брали участь в 2-ій світовій війні, А. о. було особливе широко поширено в німецькій армії. У сучасних арміях розвинених держав використовується лише автоматична і самозарядна зброя.
А. о. залежно від бойового призначення ділиться на наступні види: автоматичні пістолети, автомати (пістолети-кулемети ), автоматичні рушниці (карабіни), самозарядні рушниці, ручні кулемети, станкові кулемети, великокаліберні кулемети автоматичні гармати .
Пристрій автоматики в значній мірі залежить від способу використання енергії порохових газів. Сучасне А. о. можна розділити на наступних типів:
а) Системи зброї, в яких дія автоматики заснована на використанні віддачі ствола. Ці системи мають рухливий ствол, з яким під час пострілу міцно зчеплений затвор. Відхід затвора і ствола під дією віддачі і повернення під впливом поворотних пружин забезпечують автоматичне витягання стріляної гільзи, досил чергового патрона в патронник і замикання затвора. У цих системах розрізняють системи з довгим ( мал. 1 ; наприклад, у французького ручного кулемета Шоша) і коротким ( мал. 2 ; наприклад, в пістолета ТТ і станкового кулемета Максима) ходом ствола.
би) Системи зброї, в яких дія автоматики заснована на використанні віддачі затвора. У цих системах ствол закріплюється непорушно, а затвор під час пострілу або абсолютно не зчеплений із стволом (вільний затвор — мал. 3 ; наприклад, в пістолета-кулемета Дегтярева зразка 1940 і пістолета-кулемета Шпагина зразка 1941), або зчеплений так, що розчіплення (відмикання) відбувається під дією тиску порохових газів на дно гільзи (напіввільний затвор — мал. 4 ; наприклад, в англійського пістолета-кулемета Томпсона зразка 1928).
в) Системи зброї, в яких дія автоматики заснована на використанні відведення порохових газів в спеціальну газову камору, розташовану зазвичай в передній частині ствола, куди через газовідвідний отвір в стволі поступають порохові гази після того, як куля мине цей отвір. У газовій каморі поміщається рухливий поршень, з яким сполучений шток рами ( мал. 5 ; наприклад, в ручного кулемета Дегтярева зразка 1927 і автомата Калашникова) затвора або стебла затвора ( мал. 6 ; наприклад, у великокаліберного кулемета Шпітального і Владімірова). Під тиском порохових газів шток разом із затвором або стеблом затвора переміщається назад, виробляючи відмикання затвора і витягання гільзи. Зворотний рух рухливих частин і заряджання виробляються дією поворотної пружини. Позитивні якості автоматики цього типа визначили її широке вживання в сучасних зразках автоматичної зброї. Високий режим вогню А. о. викликає вельми швидке нагрівання ствола, у зв'язку з чим важливу роль грає система його охолоджування. У перших зразках станкових кулеметів широко застосовувалося водяне охолоджування, що незрідка утрудняло їх бойове вживання за відсутності води, а також приводило до збільшення маси і габаритів. Сучасні кулемети і інші види А. о. в основному мають повітряне охолоджування стволів. У єдиних кулеметах, використовуваних як станкові і ручних, забезпечується зміна стволів, що нагрілися, в бойових умовах.
Літ.: Матеріальна частина стрілецької зброї, кн. 1—2, М., 1945—46; Благонравов А. А., Підстави проектування автоматичної зброї, М., 1940; Горов Е. А., Гнатовський Н. І., Підстави пристрою автоматичної зброї, Пенза, 1960.
