Іосиф Флавій (Josephus Flavius; єврейське ім'я — Йосеф бен Маттітйаху) (р. 37, Єрусалим, — розум.(помер) після 100, Рим), староєврейський історик. Народився в жрецькій сім'ї. У юності грунтовно ознайомився з ученнями фарисеїв, саддукєєв і ессєєв, описи яких залишив. Прилучившись до релігійно-політичного перебігу фарисеїв, І. Ф. брав активну участь в політичному житті. Після початку Іудейської війни (66—73) був призначений одним з воєначальників в Галілеї, але потім після поразки при Іотапате змінив і здався римлянам. Присутній як перекладач при облозі і руйнуванні Єрусалиму, після чого, оселившись в Римі, отримав права рімського громадянина і був призначений історіографом Флавієв, прийнявши їх родове ім'я. Залишив чотири вигадування (на грецькій мові): «Іудейська війна» (спочатку написана на арамійській мові; російське переведення 1900; староруське переведення — Н. А. Мещерський, «Історія Іудейської війни Іосифа Флавія». Дослідження і текст, 1958), що викладає події від 167 до н.е.(наша ера) до 73 н.е.(наша ера); «Іудейські старовини» (від «створення світу» до початку Іудейської війни; російське переведення, т. 1—2, 1900); «Про старовину іудейського народу. Проти Апіона» (російське переведення 1898) — апологетична полеміка з єгипетським письменником 1 ст Апіоном; «Життя» (автобіографічне вигадування із спробою виправдання від звинувачень, що зводяться на нього). Вигадування І. Ф. — важливе джерело для вивчення історії не лише давньосхідних, але і середземноморських народів. І. Ф. використовував і цитував багато коштовних джерел і документи, до нас що не дійшли. Основні тенденції праць І. Ф.: проримське зображення подій Іудейської війни, спроби самовиправдання в зраді і апологетика іудеїв.
Соч.: Opera, ed Ст Niese, v. 1—7, Ст, 1955; то ж, ed. Н. St. S. Thackeray, R. Marcus, L. Н. Feldman, v. 1—9, Camb. (Mass.), 1926—66 — (Loeb Classical Library).
Літ.: Feldman L. Н. Scholarship on Philo and Josephus, N. Y., [1963]; Schreckenberg Н., Bibliographie zu Flavius Josephus, Leiden, 1968.
