Інфразвук (від латів.(латинський) infra — нижче, під), пружні хвилі, аналогічні звуковим, але з частотами нижче за область чутних людиною частот. Зазвичай за верхній кордон інфразвукової області приймають частоти 16—25 гц. Нижній кордон інфразвукового діапазону невизначений. Практичний інтерес можуть представляти вагання від десятих і навіть сотих доль гц , тобто з періодами в десяток секунд. І. містяться в шумі атмосфери ліси і моря; їх джерело — турбулентність атмосфери і вітер (наприклад, так званий «голос морить» — інфразвукові коливання, що утворюються від завихорень вітру на гребенях морських хвиль). Джерелом інфразвукових коливань є грозові розряди (грім), а також вибухи і гарматні постріли.
В земній корі спостерігаються струси і вібрації інфразвукових частот від найрізноманітніших джерел, у тому числі від вибухів обвалів і транспортних збудників (див. Сейсмічні хвилі ).
Для І. характерне мале поглинання в різних середовищах унаслідок чого інфразвукові хвилі в повітрі, воді і в земній корі можуть поширюватися на дуже далекі відстані. Це явище знаходить практичне вживання при визначенні місця сильних вибухів або положення стріляючого знаряддя. Поширення І. на великі відстані в морі дає можливість передбачення стихійного лиха — цунамі . Звуки вибухів, що містять велику кількість інфразвукових частот, застосовуються для дослідження верхніх шарів атмосфери, властивостей водного середовища.
