Інтенсивність праці, міра напруженості праці, тобто кількість праці, що витрачається працівником в процесі виробництва за певний проміжок часу. Величина І. т. залежить: від міри щільності використання робочого часу; необхідних в процесі праці фізичних і нервово-розумових зусиль; частоти (темпу) повторення трудових дій; кількості виконуваних трудових функцій і обслуговуваних об'єктів (машин і т. п.). Все це в кінцевому рахунку визначається матеріально-технічними, організаційними і соціально-економічними умовами виробництва і праці. Вирішальне значення у формуванні рівня І. т. мають міру і характер механізації виробництва, тривалість робочого часу і режими праці і відпочинку, форми організації, нормування і оплати праці, санітарно-гігієнічні і естетичні умови праці, відношення працівників до праці і їх кваліфікація, загальні умови життя, відпочинку, кількість і якість живлення, рівень охорони здоров'я. На І. т. позначаються пів і вік трудящих, а також природно-кліматичні чинники.
Від величини І. т. залежать основні характеристики дієздатності і відтворення робочої сили: рівень працездатності трудящих, швидкість і міра виробничого стомлення, відновлення працездатності за час відпочинку, виробничий травматизм і захворюваність, терміни активної трудової діяльності. У цьому полягає соціальне значення І. т.
Економічне значення І. т. виявляється в її впливі на об'єм і вартість вироблюваної продукції. Зростання І. т. (інтенсифікація), так само як і зростання продуктивності праці, збільшує масу продуктів, вироблюваних в даний проміжок часу. Проте якщо підвищення продуктивності праці веде до пониження витрат праці і вартості одиниці продукту, то зростання І. т. не змінює об'єму витрат праці і вартості одиниці продукції, оскільки при загальному зростанні споживних вартостей зростає і маса втіленої в них вартості.
При капіталізмі неодмінною умовою здобуття і зростання прибули і надприбутку підприємців в ході запеклої конкурентної боротьби є забезпечення І. т. найманих робітників на рівні не нижче суспільно нормального і систематичною інтенсифікації праці. Для сучасної капіталістичної дійсності інтенсифікація — найважливіша дорога посилення експлуатації трудящих. Засобами підвищення І. т. до меж, при яких здатні працювати лише найбільш підготовлені і витривалі працівники, є специфічні форми механізації і організації праці, витончені системи нормування і матеріального стимулювання, різні способи створення видимості спільності інтересів буржуазії і пролетаріату («система людських відносин» і ін.). Результат капіталістичної інтенсифікації праці — підвищений знос робочої сили, що не компенсується навіть зростаючим вжитком життєвих благ або скороченням робочого часу. Звідси рання втрата працездатності, виробничий травматизм, що збільшується, зростання нервових, психічних і сердечнососудістих захворювань, висока стомлюваність значного числа працівників. Так, в США щорік в середньому на виробництві отримують серйозні травми понад 2 млн. робітників і близько 7 млн. — легкі тілесні ушкодження. У ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) щодня відбувається 8 тис. нещасних випадків на виробництві. Для трудящих уявлення про нормальну І. т. пов'язано перш за все з інтересами відтворення робочої сили. Це можливо в тому випадку, якщо «...в перебіг дня повністю витрачається робоча сила робітника, але витрачається так, щоб не пошкодити його здатності виконувати таку ж кількість праці і завтра і в наступні дні» (Енгельс Ф., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 19, с. 256). В условиях капіталістичного суспільства рівень І. т. визначається в гострій класовій боротьбі між пролетаріатом і буржуазією. Тому робочий клас капіталістичних країн веде невпинну боротьбу проти підвищення І. т.
При соціалізмі принципові основи встановлення суспільно нормальною І. т. обумовлені соціалістичних буд і визначені Ст І. Леніном, що підкреслював необхідність послідовного контролю за мірою праці, за його інтенсивністю на основі наукової організації виробництва «...без всякої шкоди для робочої сили населення трудящого» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво. т. 36, с. 141). При цьому завдання підвищення економічної ефективності суспільного виробництва вимагає, щоб суспільно нормальна І. т. досягалася при повному і раціональному використанні виробничих ресурсів: робочого часу, устаткування, предметів праці. Нормалізація І. т. зв'язана, як правило, з послідовним поліпшенням умов праці, впровадженням найбільш прогресивних форм розділення і кооперації праці, його передових прийомів і методів, вдосконаленням нормування і оплати, із зниженням витрат важкої ручної і некваліфікованої праці, а на деяких видах робіт — і надмірної нервово-розумової напруги. З іншого боку, для ряду підприємств вельми актуальним є підвищення рівня І. т. до нормального, досягнення високої інтенсифікації праці на основі розвитку НОТ, поєднання працівниками професій і трудових функцій, розвитку багатоверстатного (багатоагрегатного) обслуговування, зміцнення трудової дисципліни, усунення внутрішньозмінних втрат робочого часу, підвищення рівня технічного, економічного, психофізіологічного і соціального обгрунтування трудових норм. Провідну роль при цьому грає розвиток соціалістичного змагання. Поважно удосконалювати практику матеріального і морального стимулювання підвищення І. т. на ділянках, де вона нижче суспільно нормального рівня, і одночасно удосконалювати вживання пільг і компенсацій для працівників, зайнятих на ділянках з важкими і шкідливими умовами праці, на підземних роботах. При дотриманні вказаних умов визначена І. т., як показує досвід передових підприємств в СРСР (Щекинський хімічний комбінат, Ленінградське оптіко-механічне об'єднання і ін.), є одним з найважливіших засобів інтенсифікації виробництва. Для вдосконалення практики соціально-економічного планерування рівня І. т. необхідна розробка системи достовірних психофізіологічних, економічних і соціологічних показників, конкретизація для різних умов критеріїв суспільно нормального рівня І. т., визначення верхніх і нижніх його кордонів для різних категорій трудящих розробка конкретних доріг нормалізації фактичного рівня І. т.
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, гл.(глав) 1, 8, 11, 12, 13, 15; Ленін Ст І., Чергові завдання Радянської влади, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36; Патрушев Ст Д., Інтенсивність праці при соціалізмі, М., 1963; Праця при капіталізмі. Статистична збірка, М., 1964; Черкасов Р. Н., Соціально-економічні проблеми інтенсивності праці в СРСР, М., 1966; Солов'їв А. Ст, Інтенсивність праці в соціалістичній промисловості. Питання теорії і практики, М., 1971.
