Інерціальна навігація
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Інерціальна навігація

Інерціальна навігація, метод визначення координат і параметрів руху різних об'єктів (судів, літаків, ракет і ін.) і управління їх рухом, заснований на властивостях інерції тіл і такий, що є автономним, тобто що не вимагає наявності зовнішніх орієнтирів або сигналів, що поступають ззовні. Звичайні методи вирішення завдань навігації грунтуються на використанні зовнішніх орієнтирів або сигналів (наприклад, зірок, маяків, радіосигналів і т. п.). Ці методи в принципі досить прості, але у ряді випадків не володіють необхідною точністю, особливо при великих швидкостях руху (наприклад, при польоті в космосі), і не завжди можуть бути здійснені через відсутність видимості або наявності перешкод для радіосигналів і тому подібне Необхідність створення навігаційних систем, вільних від цих недоліків, з'явилася причиною виникнення І. н.

загрузка...

  Розробка основ І. н. відноситься до 30-м-коду рр. 20 ст Великий вклад в її внесли до СРСР Би. Ст Булгаков, А. Ю. Ішлінський, Е. Б. Льовенталь, Р. О. Фрідлендер, а за кордоном — німецький учений М. Шулер і американський — Ч. Дрейпер. Принципи І. н. базуються на сформульованих ще Ньютоном законах механіки, яким підкоряється рух тіл по відношенню до інерціальній системі відліку (для рухів в межах Сонячної системи — по відношенню до зірок).

  Суть І. н. полягає у визначенні за допомогою встановлених на рухомому об'єкті приладів і пристроїв прискорення об'єкту і по ньому — місця (координат) розташування цього об'єкту, його курсу, швидкості, пройденного дороги і ін., а також у визначенні параметрів, необхідних для стабілізації об'єкту і автоматичного управління його рухом. Це здійснюється з допомогою: 1) акселерометров, що вимірюють прискорення об'єкту; 2) обчислювальних пристроїв (ЕОМ), які по прискореннях (шляхом їх інтеграції) знаходять швидкість об'єкту, його координати і ін. параметри руху; 3) гіроскопічних пристроїв, відтворюючих на об'єкті систему відліку (наприклад, за допомогою гіростабілізованої платформи) і що дозволяють визначати кути повороту н нахилу об'єкту, використовувані для його стабілізації і управління рухом.

  Практична реалізація методів І. н. пов'язана із значними труднощами, що викликаються необхідністю забезпечити високу точність і надійність роботи всіх пристроїв при заданих вагах і габаритах. Подолання цих труднощів стає можливим завдяки створенню спеціальних технічних засобів — інерціальної навігаційної системи . Переваги методів І. н. полягають у високій точності, автономності перешкодозахищеній і можливості повної автоматизації всіх процесів навігації. Завдяки цьому методи І. н. отримують усе більш широке вживання при вирішенні проблем навігації надводних судів, підводних човнів, літаків, космічних апаратів і ін. рухомих об'єктів.

  Літ.: Андрєєв Ст Д., Теорія інерціальної навігації, М., 1966; Броксмейер Ч. Ф., Системи інерціальної навігації, пер.(переведення) з англ.(англійський), Л., 1967; Ішлінський А. Ю., Механіка гіроскопічних систем, М., 1963; його ж, Інерціальне управління балістичними ракетами, М., 1968; Рівкин С. С., Теорія гіроскопічних пристроїв, ч. 2, Л., 1964; Фрідлендер Р. О., Інерціальні системи навігації, М., 1961; Якушенков А. А., Основи інерціальної навігації, Л., 1963; Злив Е. І., Прикладна теорія інерціальної навігації, Л., 1972.

  С. С. Рівкин.