Імітація в музиці, точне або неточне повторення в якому-небудь голосі багатоголосого музичного твору мелодії, безпосередньо перед цим що прозвучала в іншому голосі. Виникла в народному багатоголоссі; з 13 ст поступово стає поширеним в професійній музиці прийомом викладу, розвитку і розробки тематичного матеріалу. Мелодія може імітуватися по черзі декількома голосами; застосовується також І. два і три одночасно звучних мелодій, створюючих поліфонічну тканину. Найбільш послідовна І. називається канонічною або каноном . І. розрізняють за часом вступи імітуючого голосу, а також по інтервалу, що утворюється І. з основним проведенням мелодії (І. у унісон, у верхніх і ніжніє секунду, терцію, кварту і т. п.). З 15 ст переважають кварто-квінти І., лежачі в основі фуги . Наряду с І. у прямому русі застосовуються І. у обігу, в поворотному (ракохідному) русі, в ритмічному збільшенні (наприклад, із збільшенням удвічі всіх звуків) і в зменшенні. Виробилася також так звана вільна І., у якій імітуючий голос зберігає лише загальні контури мелодійного малюнка або один характерний ритм теми. У епоху І. С. Баха імітаційні форми займали пануюче положення, в подальший час вони частіші застосовуються усередині крупних гомофонних форм.
