Ікона (від греч.(грецький) eikón — зображення, образ), в християнській релігії (православ'ї і католицизмі) в широкому сенсі — зображення Ісуса Христа, богоматері і святих, якому церкву приписує священний характер; є предметом культу; у вузькому значенні — твір станкового живопису, що має культове призначення. У католицизмі переважають скульптурні зображення, в православ'ї — живописні на дереві. У первинному християнстві культу І. не було, він зародився в 2 ст н.е.(наша ера) і розцвів в 4 ст, всупереч постанові Ельвірського собору, зображення, що заборонило мати в храмі. Проти культу І. виступав багато хто отци церкви, догматична правомірність поклоніння І. заперечувалася іконоборцями (див. Іконоборство ). І., на відміну від ідолів, розглядається християнською церквою не як тотожне божеству зображення, але як символ, таємничо з ним зв'язаний і тому що дозволяє духовне залучення до «оригінала» (архетіпу), проникнення в світ надприродний через предмет реального світу. У церковній практиці культ І. незрідка переростає в ідолопоклонницю, предметом поклоніння стає матеріальне вираження І. (аж до фарби). І. як фетишу приписуються магічні властивості; незрідка різні І., по-різному що змальовують одне і те ж божество, почиталися віруючими як що володіють специфічними функціями (наприклад, І. «скорботній» богоматері нібито рятує від хвороб, І. «неопалимій» богоматері протидіє пожежі і т. п.). Культ І. сприяв зміцненню авторитету церкви і зростанню її багатств. І. зустрічаються і в деяких інших релігіях (наприклад, в ламаїзмі). ПРО І. як витворі мистецтва див.(дивися) в ст. Іконопис .
