Ігри дитячі, вид активної діяльності дітей, що полягає зазвичай у відтворенні ними навколишнього життя, головним чином дій дорослих і стосунків між ними.
І. д. соціальні по своєму походженню, за своєю природою і, отже, за своїм змістом. Багато І. д. носять національний, народний характер і передаються з покоління в покоління. У них формується і виявляється потреба дитяти пізнати навколишній світ і впливати на нього, розвиваються інтелектуальні, моральні, вольові і фізичні якості, формується особа в цілому. Ігри є провідною діяльністю дітей в дошкільному віці і займають важливе місце у вихованні і вченні школярів різного віку. По словах А. М. Горького, гра — дорога дітей до пізнання світу, в якому вони живуть і який покликані змінити. У радянській педагогіці І. д. розглядаються як один із засобів комуністичного виховання, самовиховання і вчення дітей.
В педагогічній літературі зазвичай розрізняють ігри-маніпуляції дітей до 3 років, сюжетних (ролеві, режисерські і ігри-драматизації), рухливих і дидактичних І. д.
Початковою формою І. д. є ігри-маніпуляції дітей ясельного віку, що супроводяться емоційним пожвавленням дитяти, що грає, як правило, індивідуально. В процесі таких маніпуляцій дорослі учать дітей наочним діям, знайомлять їх з формою, кольором, призначенням предметів, учать грати поруч.
Сюжетні ігри дошкільників починаються з ролевих, в яких діти беруть на себе активні ролі — дорослої людини, тварини, машини і ін. (пасивні ролі відводяться іграшкам). Характерною особливістю сюжетних І. д. є їх подвійний символічний характер (наприклад, граючий хлопчик — одночасно і «льотчик у польоті», і дитя на стільці). Діти будують ігрову ситуацію, одночасно активно включаючись в життя дорослих. Вони враховують особливості реальної обстановки, в якій лише і можуть діяти, і тих реальних предметів, які застосовуються в грі. Іграшки, предмети побуту, матеріали, що включаються в гру, стають символами, замінюючими предмети зі світу дорослих. Саме цей подвійний характер ігрової ситуації і створює можливість засвоєння дітьми знань про ті сторони дійсності, в яких вони ще не можуть здійснити реальну наочну діяльність. Та ж подвійність — розбіжність і скріплення в грі плану змальовуваного (світ дорослих) і плану реальних ігрових дій — є важливою умовою розвитку мислення, уяви, творчих можливостей дитяти. Сюжети ігор збагачуються з розширенням знань дітей про життя: спочатку в них відбиваються навколишній побут, виробничі і суспільні теми. Діти звертаються також до сюжетів літературних творів, кінофільмів теле- і радіопередач і ін. Відбувається зміна і вміст гри: від дій з ігровими предметами, лежачих в основі сюжетної гри на ранніх рівнях, - до зображення діяльності і стосунків дорослих, до утворення нової ігрової ситуації — ролі, в якій дитя ототожнює себе із змальовуваною особою (з цією метою використовуються і ігрові атрибути, символізуючі роль). Ролева гра як найбільш розгорнута форма сюжетних І. д. зберігається у дітей до підліткового віку. У режисерських іграх діти зазвичай не беруть ролей на себе, а розподіляють їх між іграшками і діють за них. Сюжет (побутовий, суспільний, літературний і ін.), як правило, розвивається у дії з фігурками, що виконують пасивні ролі. Обстановку для сюжетних ігор діти створюють за допомогою іграшок, ігрових будівельних і природних матеріалів.
В іграх-драматизаціях діти старшого дошкільного і молодшого шкільного віків відтворюють в формі, що театралізується, вміст літературних творів. Ролі розподіляються між дітьми, іграшками, використовується і театр ляльок. В процесі таких ігор у дітей розвиваються художні здібності і інтерес до участі в художній самодіяльності.
Рухливі ігри у дітей ясельного і молодшого дошкільного віків — наслідувальні ігри — рухи під потешки, пісеньки дорослих і ігри з іграшками. Багато рухливих ігор дошкільників близькі до драматизації. Ряд ігор має сюжет і правила («гусаки-лебеді»), багато — лише правила («салочки», «хованки»). З 4—5 років діти, граючи, змагаються в бігу, стрибках, кидках і ін. У дітей 5—6 років рухливі ігри починають набувати спортивного характеру. Особливе значення рухливі І. д. і спортивні ігри мають для фізичного виховання школярів (див. Фізичне виховання, Спортивні ігри ).
Одним з дієвих засобів розумового виховання дітей, особливо дошкільників, є дидактичні ігри, що мають на меті дати дитяті нові знання про предмети, їх класифікацію, призначення, властивості, про види праці, явища природи і ін. Дидактичні І. д. використовуються при вченні дітей рахунку і читанню. Незрідка дидактичні І. д. проходят з іграшками, настольно-друкарськимі іграми (різного типа лото, доміно, вікторини і т. п.), природними матеріалами. Широко поширені словесні дидактичні І. д. без іграшок — загадки, шаради, кросворди і ін. Правила дидактичних І. д. (як і багато рухливих) створюються дорослими, але зазвичай поповнюються і видозмінюються дітьми. Часто дидактичні І. д. носять характер пізнавально-тренувальних ігор-вправ і ігор-змагань.
Значне місце в І. д. займає виготовлення дітьми іграшок і ігр-самоделок, що сприяє розвитку дитячої творчості . Дорослі виучують дітей умінню грати в колективі, використовувати ігри там, де виникає прагнення брати участь в недоступній діяльності старших; збагачують вміст і сюжети І. д.; допомагають набувати в процесі гри знань, навиків і умінь; створюють умови для гри.
Гра, по словах Н. До. Крупськой, — школа організації. Будучи дієвим засобом розвитку у дітей творчої активності, ініціативи, колективізму, організаторських умінь і навиків, І. д. широко використовуються в житті дитячих колективів, причому ігрові елементи вносяться не лише до різних дитячих свят, змагань, але і в трудових і інші суспільно корисні справи. Ряд ігор носить всесоюзний характер: військово-патріотична гра «Зірниця», змагання на приз «Шкіряний м'яч» і «Золота шайба», спартакіади школярів, радіо- і телевікторини і ігри-конкурси і ін.
З метою педагогічної організації І. д. у години дозвілля в школах, позашкільних і культурно-просвітницьких установах створена мережа дитячих ігротек. Див. також ст. Іграшка .
Літ.: Рубінштейн С. Л., Основи психології, М., 1935; Виховання дитяти в сім'ї від трьох до семи років. (Книга для батьків). Під ред. Е. А. Флеріной, М., 1950; Макаренко А. С., Гра, Соч., т. 4, М., 1957; Дьячкова О. А., Ігри школярів, М., 1955; Ельконін Д. Би., Творчі ролеві ігри дітей дошкільного віку, М., 1957; Леонтьев А. Н., Психологічні основи дошкільної гри, в його кн.: Проблеми розвитку психіки, М., 1959; Ельконін Д. Би., Дитяча психологія, М., 1960; Роль гри в дитячому саду. Під ред. А. П. Усової, М., 1961; Махлак Е. С., Психологічні особливості сюжетної гри в шкільному віці, в збірці: Питання психології особи школяра, М.. 1961; Психологія і педагогіка гри дошкільника, М., 1966; Голециова О., Кліндова Л., Бердихова Я., Ігри в дитячому саду, М., 1966; Виготський Л. С., Гра і її роль в психічному розвитку дитяти, «Питання психології», 1966 № 6; Яковлєв Ст Р., Гріневський А., Ігри для дітей, М., 1968; Завжди всім весело. Сб. ігор для піонерів і школярів, М., 1969.
