Єреванське ханство, засноване в 1604 іранським шахом Аббасом I на території Східної Вірменії. Торгівельним і ремісничим центром Е. х. став м. Єреван. Першим правителем (беглербегом) був призначений полководець Аміргунахан (1604—28). З середини 18 ст ця посада стала спадковою. Пануюча форма землеволодіння — мюлькадарство. Мюлькадарамі були Іранські хани, беки, вірменські монастирі, вірменські меліки, що стягували з селян, окрім державних податків, податки в свою користь. Селяни відбували панщину, несли різні повинності. Постійні турецько-іранські війни розоряли Е. х., порушували торгівельні зв'язки, підсилювали свавілля місцевих властей. З початку 18 ст боротьба за національне звільнення прийняла особливо наполегливий характер.
В цій боротьбі вірмени були підтримані грузинським царем Вахтангом VI, а також населенням Гянджі (Західний Азербайджан). Вірменські повстанці активно брали участь в боротьбі мелікств Сюника і Карабаху (1724—28) проти турецького іга, в російсько-іранських війнах 1804—13, 1826—28 і російсько-турецькій війні 1806—12 на стороні Росії, в якої вірмени шукали захисту від турецького і іранського іга. По Туркманчайському договору 1828 Е. х. було приєднано до Росії.
Літ.: Історія вірменського народу, ч. 1, Ер.,1951.
