Еременко Андрій Іванович [2(14) .10.1892, с. Марковка, нині Ворошиловградської області, — 19.11.1970, Москва], Маршал Радянського Союза (1955). Герою Радянського Союза (29.7.1944). Член КПРС з 1918. Народився в сім'ї українського селянина-бідняка. У 1913—17 служив в старій армії, брав участь в 1-ій світовій війні рядовим. У 1918 організував партизанський загін, що влився потім в частини Червоної Армії. Під час Громадянської війни 1918—20 на командних посадах. Закінчив курси удосконалення комскладу (1925), політичні курси при Військово-політичній академії (1931), Військову академію ним. Фрунзе (1935). Брав участь в звільненні Західної України (1939) на посаді командира кавалерійського корпусу. Під час Великої Вітчизняної війни командував військами Брянського фронту (серпень — жовтень 1941), 4-ій ударній армії (грудень 1941 — лютий 1942), Південно-східного, Сталінградського і Південного (серпень 1942 — лютий 1943) Калінінського (квітень — жовтень 1943), 1-го Прибалтійського (жовтень — листопад 1943) фронтів, Окремої Приморської армії (лютий — квітень 1944), 2-го Прибалтійського (квітень 1944 — лютий 1945) і 4-го Українського (березень — травень 1945) фронтів. Брав участь в Московській і Сталінградській битвах, боях під Смоленськом, звільненні Криму, Прибалтики і Чехословакії. Був тричі поранений. Після війни — командувач військами Прікарпатського, Західно-сибірського і Північно-кавказького військових округів (1945—58). З 1958 генеральний інспектор міністерства оборони СРСР. Кандидат в член ЦК КПРС з 1956. Депутат Верховної Ради СРСР 2—7-го скликань. Нагороджений 5 орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, 4 орденами Червоного Прапора, 3 орденами Суворова 1-ій мірі, орденом Кутузова 1-ої міри, 7 іноземними орденами і медалями. Автор мемуарів «Годи відплати. 1943—1945» (1969) і ін. Похований на Червоній площі біля Кремлівської стіни.
