«Чигирінський змова» 1877, «Чигирінськоє справа», невдала спроба групи революційних народників підняти селянське повстання в Чигирінськом повіті Київської губернії. У 1875 в повіті відбувалися хвилювання державних селян. Рух охопило 10 волостей з населенням понад 50 тис. чіл. Члени кружка «південних бунтарів» намагалися використовувати ці хвилювання для організації місцевого бунту, який, за задумом ініціаторів «Ч. з.» — Я. Ст Стефановича, Л. Р. Дейча, І. Ст Бохановського і С. Ф. Чубарова, повинен був перекинутися на сусідні райони. Взимку 1876 Стефанович, видаючи себе за ходака від херсонських селян до царя Дмитра Знайду, встановив зв'язки з чигирінськимі селянами і в кінці 1876 доставив їм «затверджені царем» (написані Стефановичем і товаришами, віддруковані Бохановським) «Високу таємну грамоту», статут селянського суспільства «Таємна дружина» і текст «Обряду святої присяги». У «грамоті» цар нібито визнавав своє безсилля допомогти селянам в боротьбі проти поміщиків і наказував їм об'єднуватися в таємні суспільства з метою повстання проти дворян і чиновників і захвату всієї землі. У лютому 1877 на таємних зборах в с. Шабельникі селяни-дружинники приймали присягу, домовлялися не платити податків і добиватися переділу землі по числу душ. До середини 1877 «Таємна дружина» налічувала близько 2000 членів, на чолі неї стояв отаман — відставний унтер-офіцер Е. А. Олейник, який підкорявся «призначеному царем» комісарові Найде (Стефановичеві). Повстання намічалося на 1 жовтня 1877, але змова була розкрита. До слідства притягнений близько 1000 селян. Вирок Київської судової палати у справі 44-х селян (червень 1879) в 1880 переглянутий Сенатом, який збільшив більшості підсудних терміни покарання. Організатори «Ч. з.» Стефанович, Дейч і Бохановський, яким загрожувала страта, в травні 1878 бігли до суду з Київської в'язниці за допомогою М. Ф. Фроленко і В. А. Осинського . «Таємна дружина» — єдина в народницькому русі масова селянська організація. Проте значення її зменшується нерозбірливістю в засобах, застосованих при її створенні. Використання царістських ілюзій селянства було засуджене в революційному середовищі як чуже народницькій програмі. Удаючись до авторитету пануючи для спонуки селян до повстання, південні бунтарі на практиці спростовували власні теорії про революційність селянства.
Літ.: Документи до Чигирінському справі, «Минувщина», 1906 №12; Дейч Л. Р., За півстоліття, 3 видавництва, М. — Л., 1926; Дебогорій-Мокрієвіч Ст До., Спогади, СП(Збори постанов) Би, 1906; Пойда Д. П., Селянський рух на Правобережній Україні в післяреформений період (1866—1900 рр.), Дніпропетровськ, 1960; Лещенко М. Н., Класова боротьба в українському селi в епоху домонополicтічного капiталiзму (60—90 рр. XIX ст.), Київ, 1970.
