«Революційні комуністи», «Партія революційного комунізму» (ПРК), партія, утворена у вересні 1918 в Москві групою лівих есерів, що порвали зі своєю партією після лівоесерівського заколоту 1918, що визнавали Радянську владу і що вважали необхідним спільну роботу з РКП (б). Партію «Р. до.» очолювали А. Л. Колегаєв, М. А. Натансон, А. П. Новіцкий, А. М. Устінов і ін. З вересня 1918 «Р. к.» видавали газету «Воля праці», в грудні перетворену на журнал — орган ЦК партії. По низці ідеологічних запитань «Р. к.» стояли на народницьких позиціях, вважаючи, що будівництво соціалізму повинне проходіть при «диктатурі трудящих, шляхом соціалізації засобів виробництва». У своїй програмі, прийнятій в жовтні 1919, і у відкритому листі ЦКРКП (б) «Р. к.» підкреслювали що всіляко сприятимуть зміцненню Сов. власті і на користь боротьби за соціалізм відстоювати єдиний фронт з РКП (б). Представники «Р. к.» брали участь в з'їздах Рад і входили у ВЦИК. Підкоряючись вирішенню 2-го конгресу Комінтерну (1920) про недопустимість існування в одній країні двох компартій, «Р. к.» на 6-м-коді з'їзді ПРК у вересні 1920 вирішили влитися в РКП (б) (близько 2 тис. членів). 4 жовтня 1920 ЦК РКП (б) виніс ухвалу «Про входження партії революційних комуністів в РКП». Члени ПРК приймалися в РКП (б) на підставах, вироблених ЦК РКП (б) спільно з Центральним Політбюро «Р. до.».
Літ.: Дев'ята конференція РКП (б). Вересень 1920 р. Протоколи, М., 1972; Гусев До. Ст, Еріцян Х. А., Від того, що погоджується до контрреволюції, М., 1968, гл.(глав) 5.
