«Південноросійський робочий союз», революційна робоча організація в Києві 1880—81. Заснований чернопередельцамі Е. Н. Ковальськой і Н. П. Щедріним навесні 1880. Ядро «Союзу» — кружок (10 чоловік), який встановив зв'язки з робітниками заводу «Арсенал», же.-д.(железнодорожний) майстерень, друкарень і ін. Надалі «Союз» об'єднував декілька сотень робітників — українців, росіян, поляків, євреїв і ін. Перша програма «Союзу», складена Ковальськой і Щедріним навесні 1880, в основному повторювала положення програми «Чорного переділу» . У ній наголошувалося, що положення росіян робітників по «своєму тягарю перевершує положення робітників всіх країн Європи». Єдиний вихід — «можливо швидка, самим народом вироблена революція», головна мета якої — «економічний переворот» (передача землі, фабрик, заводів у власність всього народу, перебудова суспільств, виробництва на основі асоціацій). Наслідком перевороту буде введення демократичних свобод, заміна армії місцевими народними ополченнями і т. і. Головні сили революції — робітники, селянство і «ті фракції соціально-революційної партії, діяльність яких направлена до економічного перевороту». Одним з головних засобів революційної боротьби програма висувала «фабричний терор» (псування устаткування, биття і вбивство майстрів, фабрикантів), за допомогою якого організатори «Союзу» сподівалися добитися від підприємців зменшення робочого дня, збільшення зарплати, права страйків і т. п. Під впливом діяльності «Народної волі» програма визнавала індивідуальний терор як засіб, збуджуючий революційну активність мас. «Союз» мав нелегальну друкарню, випускав прокламації, владнував багатолюдні збори за містом, намагався налагодити зв'язки з революціонерами Ростова-на-Дону, Одеси. Кременчука. Після арешту в жовтні 1880 Щедрина і Ковальськой на чолі «Союзу» встали І. Н. Кашинцев, С. Н. Богомолець, П. О. Іванов і А. І. Преображенський. Вироблена ними друга програма приділяла більше уваги пропаганді і агітації серед робітників виражала негативне відношення до індивідуального терору. Після страти народовольцями імператора Олександра II «Союз» випустив 2 березня 1881 прокламацію, в якій говорилося, що і «десяток убитих царів не допоможе народному горю, якщо цей самий народ не підніметься дружно, як одна людина, і не висловить свою волю». На початку 1881 «Союз» було розгромлено, проте друкарня під рук. П. О. Іванова продовжувала діяти до 28 квітня 1881. Процес над 10 керівниками «Союзу» відбувся в Києві 26—29 травня 1881. Військово-окружний суд засудив Щедрина, Ковальськую, Іванова, Кашинцева, Богомолець і Преображенського до різних термінів каторги, останніх — до заслання до Сибіру.
Літ.: Ковальськая Е. Н., Південноросійський робочий союз. 1880—1881, М., 1926; Південно-російські робочі союзи. М., 1924; Робочий рух в Росії в XIX ст, т. 2, ч. 2, М., 1950.
