«Південне питання», комплекс проблем, породжених різкою відсталістю південних областей Італії, що історично склалася, — економічною, соціальною, культурною. Визначився з 70-х рр. 19 ст, після об'єднання Італії.
Специфічні умови розвитку Південної Італії (області Кампанія, Абруцци, Молізе, Апулія, Калабрія, Сіцілія, Сардінія) привели до формування в ній своєобразного архаїчного і малорухливого т.з. традіционалістського суспільства, в якому збереглися і застигли нашарування минулих епох. На півночі капіталістичні стосунки в промисловості і сільському господарстві почали затверджуватися ще до об'єднання Італії (1870). На Півдні ж напівфеодальна система стосунків і специфічний характер суспільства, що склалося, перешкоджали розвитку капіталізму. Незавершеність буржуазної революції (див. Рісорджіменто ) сприяла закріпленню диспропорції між рівнем соціально-економічного і політичного розвитку Півночі і Півдня. Після об'єднання Південь залишався оплотом крупних поміщиків-латифундистів. Політика правлячих кругів Італії сприяла перетворенню Півдня на внутрішню колонію капіталістичної Півночі з властивими їй відсталими формами землеробства і земельних стосунків, жорстокою експлуатацією селянства, хронічним безробіттям, із значними пережитками минулих формацій в соціальній структурі, побуту (див., наприклад, Мафія ). Аграрне перенаселення, убогість селянських мас породжували систематичну масову еміграцію південно-італійського населення.
Представники передової італійської суспільно-політичної думки, т.з. мерідіоналісти, з 70-х рр. 19 ст виступали за ліквідацію відсталості Півдня. Найважливіший вклад в марксистську розробку «Ю. в.» вніс засновник Італійській компартії А. Грамши . Характеризуючи «Ю. в.» перш за все як селянський, Грамши вказав дорогу дозволу цього питання в створенні тісного союзу пролетаріату Півночі з селянством Півдня в загальній боротьбі за революційне перетворення Італії. Ці положення визначили політичну лінію Італійської компартії по «Ю. ст».
З 50-х рр. 20 ст правлячі круги Італії, у зв'язку з крайньою гостротою «Ю. в.» і під тиском демократичних сил, зробили спроби пом'якшити економічні диспропорції між Північчю і Півднем. У Південній Італії були побудовані ряд крупних сучасних підприємств. Проте ні державні заходи форсованої індустріалізації, ні інтенсивна експансія на Південь капіталу Півночі не змогли здолати розриву в економічному рівні між Північчю і Півднем і ліквідовувати т.з. дуалізм (співіснування і взаємодія в єдиній структурі елементів крайньої відсталості і сучасного розвитку). Демократичні сили Італії, перш за все компартія, продовжують боротьбу за радикальне вирішення «Ю. ст».
Літ.: Грамши А., Деякі аспекти південного питання, Ізбр. проїзв.(твір), пер.(переведення) з італ.(італійський), т. 1, М., 1957; Серені Е., Старе і нове в італійському селі, пер.(переведення) з італ.(італійський), М., 1959; Лісовський Ю. П., Сільське господарство і селянський рух в сучасній Італії, М., 1966; Русаків Н., З історії сіцілійської мафії, М., 1969; Італія, М., 1973 (Економіка і політика країн сучасного капіталізму, кн. 7); Romano S. F., Storia della questione meridionale, Palermo, 1945; [Villari R.], Il Sud nella storia d''ltalia. Antologia della questione meridionale, Bari, 1961; Tamburrino L., Industria pubblica e mezzogiorno, Roma, 1966; Reichlin A., Dieci anni di politica meridionale, 1963—1973, Roma, 1974; Amendola G., Fascismo e Mezzogiorno. La questione meridionale e la politica dei comunisti negli anni sessanta, Roma, 1973; Amendola, Berlinguer, Colajanni, Ingrao, Reichlin, I comunisti e il Mezzogiorno. Lе relazioni e i principali interventi al Convegno dei quadri comunisti meridionale svoltosi all''aquila il 3—4 ottobre 1972, Roma. 1972; PCI, Mezzogiornoe intellettuali. Dalle alleanze all''organizzazione. A cura di G. Vacca, Bari, 1973.
