«Молода Італія» («Giovine Italia»), підпільна революційна організація, заснована в липні 1831 Дж. Мадзіні в Марселе. Ядром «М-коду. І.» з'явилися представники італійської революційної еміграції. Головною метою «М-коду. І.» було звільнення Італії від гніту іноземця і створення незалежної єдиною італ.(італійський) республіки. На відміну від карбонаріїв і інших таємних суспільств, «М-коду. І.» вперше в італійського національно-визвольному русі робила ставку на народ як на головну силу революції. В той же час в програмі «М-код. І.» на користь низів передбачалися лише другорядні реформи (скорочення непрямих податків, здешевлення продуктів першої необхідності і т. п.), направлені на деяке полегшення положення перш за все міських мас. Мадзіні і його організація, боячись відштовхнути від себе ліберальні шари дворянства і земельну буржуазію, відхилилися від постановки питання про ліквідацію або істотне обмеження крупної земельної власності феодального походження і передачу земель селянам. Це перешкоджало зближенню «М-коду. І.» з основною масою італійського народу — селянством. Організації «М-коду. І.», що спираються на передові круги буржуазії і ліберального дворянства, набули значного поширення в Північній і Центральній Італії. Пропаганду гасел, висунутих Мадзіні, вів «М-код, що видавався в Марселе. І.» однойменний журнал, що таємно переправлявся до Італії.
Практична діяльність «М-коду. І.» звелася до організації змов (нею ж в принципі засуджених), які, по думці Мадзіні, повинні були стати поштовхом до загальноіталійської революції. Після провалу змов, організованих прибічниками Мадзіні в Пьемонте (1833) і в Савойе (1834), «М-коді. І.» тимчасово припинила своє існування. Вона була відновлена навесні 1840. Прагнучи розширити масову базу національного руху, «М-код. І.» почала залучати в ряди своєї організації робітників. У Лондоні вона заснувала «Союз італійських робітників» і газету «Апостолато пополяре» («Apostolato popolare»), що стала друкарським органом цього союзу (виходила до вересня 1843). Закликаючи італійських робітників до політичної організації, керівники «М-коду. І.» прагнули підпорядкувати їх керівництву буржуазної демократії усунути можливість класових революційних виступів пролетаріату. Результати мадзіністськой пропаганди серед робітників були незначні. Повстання і змови, в яких брали участь члени «М-коду. І.», не зустрічаючи підтримки народних мас, незмінно закінчувалися невдачею, не дивлячись на героїзм їх учасників. У зв'язку з цим «М-код. І.» в період назрівання революційної кризи (напередодні Революції 1848) змінила тактику і пішла на союз з помірно-монархічним крилом італійського національно-визвольного руху. У березні 1848 в Парижі «М-коду. І.» була реорганізована в «Італійську національну асоціацію», що заявила про тимчасову відмову від вимоги республіки в ім'я спільної з лібералами боротьби за національну незалежність і єдність Італії.
Діяльність «М-коду. І.» при всій її суперечності і обмеженості — важливий етап в історії італійського національно-визвольного руху — Рісорджіменто, що поклав почало багатьом його революційно-демократичним традиціям. Самовіддана боротьба «М-коду. І.» за незалежність і єдність батьківщини служила героїчним прикладом для багатьох італійців і грала таким чином важливу роль в боротьбі за об'єднання країни.
Документи: Protocollo della Giovine Italia, v. 1—6, Imola, 1916—22.
Літ.: Mastellone S., Mazzini e la «Giovine Italia» (1831—1834), v. 1—2, Pisa, 1960.
