«Зелені плани», одна з форм державно-монополістичного регулювання сільського господарства, що набула поширення у ряді розвинених капіталістичних країн Західної Європи з середини 50-х до кінця 60-х рр. 20 ст Поява їх було пов'язано з перебудовою матеріально-технічної бази сільського господарства цих країн, викликаної швидким технічним прогресом. У «З. п.» формулювалися основні завдання національної аграрної політики і головні напрями державного регулювання в сільському господарстві, визначалися орієнтація і масштаби з.-х.(сільськогосподарський) виробництва, зростання продуктивності праці, форсування технічного прогресу і концентрації виробництва і т.п. «З. п.» намічали темпи зростання з.-х.(сільськогосподарський) виробництва, об'єм і напрям капіталовкладень, характер структурних змін, заходи в соціальної області.
В поняття «З. п.» включалися спеціальні законодавчі акти окремих держав, що визначали умови, норми і характер державного втручання в сільське господарство, а також довгострокові і щорічні плани його розвитку. Так, у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) «З. п.» був прийнятий в 1955, у Франції — «Закон про сільськогосподарську орієнтацію», 1960, в Італії — спеціальні плани розвитку сільського господарства на п'ятиліття: «Зелений план-1» на 1961—1965 і «Зелений план-2» на 1966—1970. Для здійснення «З. п.» з державних бюджетів виділялися кошти на модернізацію ринкової, виробничої і організаційної структури сільського господарства, підтримку доходів селянства і соціальні потреби, видавалися позики і пільгові кредити, які переважно потрапляли крупним капіталістичним господарствам. «З. п.» сприяли розвитку продуктивних сил сільського господарства, прискорили процес капіталістичної перебудови його, стимулювали економічну і соціальну диференціацію селянства на користь крупних капіталістичних господарств і монополістичного капіталу при різкому загостренні протиріч як усередині сільського господарства, так і між сільське господарством і ін. галузями економіки. Але результативність цих планів обмежена індикативним (необов'язковим) характером планерування, неможливістю достовірно наукового планерування в умовах капіталістичного способу виробництва, а також суперечливим характером аграрної політики буржуазної держави. З проведенням єдиної з.-х.(сільськогосподарський) політики в рамках Європейського економічного співтовариства «З. п.» окремих країн втратили своє значення. У 1968 розроблений для країн — учасниць «Спільного ринку» «план Мансхольта» метою якого є радикальна зміна західно-європейського сільського господарства. Він має різку антиселянську спрямованість і передбачає масове скорочення аграрного населення за рахунок ліквідації дрібних селянських господарств.
