«Дві тактика соціал-демократії в демократичній революції»
«Дві тактика соціал-демократії в демократичній революції», книга Ст І. Леніна, присвячена теоретичному обгрунтуванню стратегії і тактики більшовицької партії і критиці опортуністичної тактики меншовиків в період Революції 1905—07 в Росії (Поли. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 11, с. 1—131).
Написана була в червні — липні 1905 в Женеві в обстановці розвитку буржуазно-демократичної революції в Росії. Вперше опублікована в Женеві в липні 1905 у виданні ЦК РСДРП. У тому ж році 2 рази перевидавалася в Росії: ЦК РСДРП і окремо МК РСДРП загальним накладом 10 тис. екз.(екземпляр) Нелегально поширювалася в Петербурзі, Москві, Казані, Тбілісі, Баку, Пермі і ін. містах. 19 лютого 1907 петербурзький комітет у справах друку наклав на книгу арешт; 22 грудня 1907 петербурзька судова палата винесла постанову про її знищення. У листопаді 1907 Ленін опублікував цю роботу в збірці «За 12 років», що вийшов в Петербурзі, доповнивши її новими підрядковими примітками. Неодноразово виходила окремими виданнями в СРСР і за кордоном. В цілому видавалася в СРСР 174 рази загальним накладом 8351 тис. екз.(екземпляр) на 53 мовах (за даними на 1 липня 1971).
В книзі Ленін теоретично обгрунтовував вирішення Третього з'їзду РСДРП, що відбувся в Лондоні 12—27 квітня (25 квітня — 10 травня) 1905, по питаннях стратегії і тактики більшовиків в революції і піддав критиці опортуністичні вирішення конференції меншовиків, що відбувалася в Женеві одночасно з 3-м-кодом з'їздом РСДРП.
Ленін, творчо розвиваючи марксизм, розглянув найважливіші питання: про характер і особливості буржуазно-демократичної революції в Росії, про керівну роль пролетаріату і його партії в демократичній революції, про союз робочого класу з селянством, про дороги і засоби завоювання демократичної республіки, про переростання буржуазної революції в революцію соціалістичну.
Ленін піддав критиці меншовиків за догматизм в оцінці характеру і рушійних сил російської революції. Меншовики, посилаючись на досвід минулих буржуазних революцій в Західній Європі і не розуміючи своєрідності нових історичних умов, в яких відбувалася революція в Росії, стверджували, що і в Росії гегемоном (керівною силою) у революції має бути буржуазія. Ленін, виходячи з глибокого наукового марксистського аналізу розставляння класових сил в Росії в нову епоху, показав, що гегемоном революції в Росії може бути лише робочий клас, буржуазія ж боїться революції і прагне до операції з царизмом. Тоді як меншовики не вірили в революційні можливості русявий.(російський) селянства, Ленін довів, що селянські маси є природними союзниками пролетаріату у боротьбі за перемогу демократичної революції.
У вирішеннях меншовицької конференції не говорилося ні про організацію озброєного повстання, ні про завоювання демократичної республіки, ні про значення Тимчасового революційного уряду. В протилежність опортуністичним установкам меншовиків Ленін в своїй книзі розвинув положення про необхідність підготовки озброєного повстання як найважливішого засобу скидання царизму і обгрунтовував гасло про необхідність боротьби за встановлення революційно-демократичної диктатури пролетаріату і селянства, органом якої повинен з'явитися Тимчасовий революційний уряд, що виникає в результаті перемоги буржуазно-демократичної революції. Ленін вказував, що рішуча перемога буржуазно-демократичної революції вигідна робочому класу, оскільки він дістає великі можливості для подальшої боротьби за перемогу соціалістичної революції. Розвиваючи ідеї К. Маркса і Ф. Енгельса про безперервну революцію, Ленін в цій книзі і у ряді ін. своїх робіт висунув і розробив теорію переростання буржуазно-демократичної революції в революцію соціалістичну. Ленін писав: «Пролетаріат повинен провести до кінця демократичний переворот, приєднуючи до себе масу селянства, щоб роздавити силоміць опір самодержавства і паралізувати нестійкість буржуазії. Пролетаріат повинен зробити соціалістичний переворот, приєднуючи до себе масу напівпролетарських елементів населення, щоб зломити силоміць опір буржуазії і паралізувати нестійкість селянства і дрібної буржуазії» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 11, с. 90).
Незабаром після виходу в світ книги «Дві тактика» Ленін в статті «Відношення соціал-демократії до селянського руху» писав: «...От революції демократичною ми зараз же почнемо переходити і якраз в міру нашої сили, сили свідомого і організованого пролетаріату, почнемо переходити до соціалістичної революції. Ми стоїмо за безперервну революцію. Ми не зупинимося на півдорозі» (там же, с. 222). По думці Леніна, гегемонія пролетаріату при союзі його з селянством в буржуазно-демократичній революції повинна перерости в період соціалістичної революції в гегемонію пролетаріату при союзі його з селянською біднотою і ін. напівпролетарськими елементами. Демократична диктатура пролетаріату і селянства переростає в диктатуру пролетаріату. Ленінська теорія революції, розвинена в «Двох тактиках», протистояла як опортуністичним поглядам меншовиків, так і «лівацькій» «теорії перманентної революції», висунутій Парвусом і Троцьким. Троцькістська теорія стверджувала, що нібито можна, минувши етап буржуазно-демократичної революції, перескочити відразу до диктатури пролетаріату. Заперечуючи революційну роль селянства як союзника пролетаріату, Троцький заявляв, що селяни стануть у вороже відношення до робочого класу і робочий клас не зможе перемогти без прямої державної підтримки пролетаріату Західної Європи. Троцькістська теорія вела до заперечення можливості побудови соціалізму в Росії (див. Троцькізм ) .
Весь розвиток революційного руху в Росії, перемога лютневої буржуазно-демократичної революції 1917, перемога Великої Жовтневій соціалістичній революції 1917і успішну побудову соціалізму в СРСР показали вірність ленінської теорії революції.
Розвинена Леніном в книзі «Дві тактика» і в подальших його працях марксистська теорія революції озброїла партію більшовиків науково обгрунтованою стратегією і тактикою, вказала звитяжну дорогу боротьби за демократію і соціалізм. Книга Леніна є коштовним вкладом в ідейну скарбницю марксизму-ленінізму; вона має міжнародне значення, озброюючи комуністичні і робочі партії правильним розумінням найважливіших питань революційної боротьби.
