«Гімн піснею», розділ Старого завіту Біблії . Збори ліричних пісень на мові іврит . По канону іудейської Біблії ділиться на 8 глав; у християнській Біблії їх 6. Релігійна традиція, для якої священний характер «П, п.» протягом декількох століть (приблизно до 2 ст н.е.(наша ера)) залишався спірним, включила все ж це твір в свій ужиток і трактує його як алегоричне зображення любові віруючих до бога. Авторство приписувалося цареві Соломону, але ученими це спростовано. Серед дослідників затверджується думка про фольклорне походження «П. п.», що являє собою цикл пісень інтимно-ліричного і весільного характеру; найбільш пізні з них можна віднести до 3 ст до н.е.(наша ера), коли, швидше за все, книга була складена і піддана літературній обробці. Основна тема «П. п.» — пристрасна любов, що долає всі перешкоди. Мова пісень емоційна, багата гіперболізованими образами. Твір надав вплив на розвиток ліричної поезії як на івриті, так і на мовах всіх народів, що прийняли християнство. До мотивів «П. п.» в російській літературі зверталися Л.С. Пушкін, А. І. Купрін (повість «Суламіфь») і ін. Цими мотивами в єврейській літературі надихнула повість Шолом-Алейхема «Гімн піснею».
Текст в кн.: Поезія і проза Древнього Сходу, М., 1973.
Літ.: Амусин І. Д., Рукописи Мертвого моря, М., 1960; Eissfeldt О., Einleitung in das Alte Testament, 3 Aufl., Tübingen, 1964.
