Ісфаханськая школа мініатюри, одна з основних шкіл іранської мініатюри, що сформувалася на рубежі 16—17 вв.(століття) при дворі шаха Аббаса I в м. Ісфахан. У І. ш. поряд з книжковою ілюстрацією широко поширюються портретні і жанрові мініатюри на окремих листах, що збираються в альбоми. Мініатюри І. ш. значною мірою втратили багатоколірну барвистість і підкреслену площинну, характерні для всієї попередньої іранської мініатюри. Основного значення набув віртуозний малюнок, виконаний вільними мазаннями кисті, з легкою подцветкой, і що додає фігурам об'ємність і жвавість руху. В той же час в мініатюрі І. ш. збереглися традиційні межі: якнайтонша розробка деталей, широке використання золота в зображенні фону і в орнаменті одягу. Становлення стилю І. ш. пов'язано з творчістю її найбільшого представника Реза Аббаси. У мініатюрах художників середини і 2-ої половини 17 в. (Мохаммед Касим, Афзаль оль-Хосейні, Мохаммед Юсуф, Мохаммед Алі, Моїн Мосаввер) фігури стають більшими, пейзаж отримує реалістичніше трактування. У 1670-і рр. з'явився напрям, що склався під впливом європейського живопису. Його представники (художники Мохаммед Заман, Алі-Кулі-бек, Джабадар і ін.) в своїх творах, незрідка на теми християнської міфології, застосовували світлотіньове моделювання осіб і одягу, лінійну і повітряну перспективу в зображенні пейзажних фонів. До початку 18 ст це «європеїзуючий» напрям стає переважаючим.
Літ.: Денике Б., Живопис Ірану, М., 1938; Персидські мініатюри 14—17 вв.(століття) [Альбом]. Вступить. стаття О. Ф. Акимушкина і А. А. Іванова, М., 1968; Stchoukine J., Les peintures des manuscrites de Shah Abbas 1-er á la fin des Safavis, P., 1964.
