Хеттськоє царство
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Хеттськоє царство

царство Хеттськоє, древня держава в Малій Азії в 18 — початку 12 вв.(століття) до н.е.(наша ера) Утворилося з малоазійських політичних об'єднань 20—19 вв.(століття) (Канес, Хаттусас, Бурушханда), що включали етнічні групи хеттов, хатті ін. При хеттськом царі р. Куссара Аніттасе (близько 18 ст) почалося об'єднання деяких областей Анатолії, що були до цього центрами староассирійських торгівельних колоній. Він завоював рр. Неса, Хаттусас, зробив столицею Куссар. Засновник древнехеттськой династії Лабарна (почало 17 ст) розширив територію Х. ц. При наступнику Лабарни Хаттусилісе I (середина 17 ст) було завершено завоювання Цальпи і ряду південно-східних областей Малої Азії. Столицю він переніс в Хаттусас. При синові Хаттусиліса I Мурсилісе I (кінець 17 ст) військова потужність Х. ц. досягла найвищого підйому. Приблизно 100-річний період, що слідував за царюванням Мурсиліса I, був заповнений усобицями і палацовими переворотами. До часу складання хеттських законів (близько 16 ст) трьома основними частинами Х. ц. були центральна область — країна хеттов з центром в Хаттусасе, Лувія — на Ю.-З.(південний захід) Малій Азії і Лягла — на З.-В.(північний схід) Малій Азії. У 15 — початку 14 вв.(століття) різко зросла роль південної області з лувійським і хуррітським населенням. Хеттськие царі 14 — почала 12 вв.(століття) (т.з. періоду Нового царства) були хуррітамі . Цар Суппілуліумас I (почало 14 ст) після тривалої війни розгромив Мітанні, зробив своїм васалом Угаріт . З часу правління Мурсиліса II (кінець 14 ст) і аж до Хаттусилі III

Х. ц. і Єгипет як дві найбільш потужні держави Близького Сходу боролися за переважання в Сирії. В кінці 13 — початку 12 вв.(століття) проти Х. ц. виступила коаліція держав, включаюча Ахияву і Арцаву. Усобиці, відпадання васальних областей і союзних царів від головних центрів Х. ц. привели до його загибелі. Поштовхом до падіння і послужило переселення на схід Малою Азії «народів морить» .

  В період свого максимального територіального розширення в 14 ст і пізніше центр Х. ц. був оточений ланцюгом союзних і васальних держав, що грали роль буфера між хеттамі і їх могутніми противниками (такими, як Єгипет). Схожість текстів державних договорів з повчаннями пануючи посадовим особам може вважатися свідоцтвом того, що останні розглядалися як особлива категорія васалів хеттського царя. Ієрархічна організація всієї держави, де окремими областями правили намісники, що отримали їх від царя, відповідала в масштабі всього суспільства структурі наділів (дарувань), при якій отримуючі земельні наділи повинні були нести відповідну господарську повинність або військову службу. Раби складали відносно невелике число всього населення. Між рабами і вільними хеттамі існувало проміжний соціальний стан військовополонених, яким давалися особливі земельні наділи. Наявність цього стану, а також специфічних форм залежності, аналогічних вассалітету, виділяють хеттськоє суспільство серед ін. давньосхідних суспільств, близьких до рабовласницьких. До 14 ст влада царя стала необмеженою, він придбав межі обожнюваного східного деспота.

  Літ.: Менабде Е. А., Хеттськоє суспільство, Тб., 1965; Гиоргадзе Р. Р. Нариси по соціально-економічній історії держави Хеттського, Тб., 1973; Замаровський Ст, Таємниці хеттов, пер.(переведення) із словац., М., 1968 (літ.); Neuere Hethitenforschung, hrsg. von G. Walser, Wiesbaden, 1964; Götze A., Kleinasien, 2 Aufl., Münch., 1957; Friedrich J., Die hethitischen Gesetze, Leiden, 1959; Guгney O. R., The Hittites, 2 ed., L., 1961.

  Ст Ст Іванов.

царство Хеттськоє.