ватерполо, ватерполо, командна спортивна гра з м'ячем на воді. Ведеться двома командами по 7 чоловік на прямокутному водному майданчику розміром 30 × 20 (при глибині 2 м-коду ), посередині (коротших) сторін якої встановлюються ворота шириною 3 м-коду і висотою 0,9 м-коду від рівня води. Мета гри — можливе більше число разів закинути м'яч у ворота противника і не пропустити м'яч в свої ворота. Основу Ст п. складає уміння спортсменів добре плавати, вільно володіти м'ячем, взаємодіяти з партнерами. Ст п. з'явилося у Великобританії в кінці 19 ст і швидко поширилося по всьому світу. У 1900 Ст п. включено в програму Олімпійських ігор; їх переможцями були команди Великобританії. (1900, 1908,1912, 1920), США (1904), Франції (1924), Німеччині (1928), Угорщині (1932, 1936, 1952, 1956, 1964), Італії (1948, 1960) і Югославії (1968). У Росії в Ст п. стали грати з 1908. З 1925 проводяться чемпіонати СРСР. Радянські ватерполісти беруть участь в Олімпійських іграх з 1952; двічі (1960, Рим, і 1968, Мехіко) вони завоювали срібні медалі Олімпіади; у 1966 і 1970 були чемпіонами Європи (у 1970 — і серед юніорів); студентська збірна СРСР — переможець Усесвітньої універсіади в 1970. Неодноразові чемпіони СРСР по Ст п. — команди «Динамо» (Москва), ЦВСЬК ВМФ(військово-морський флот) (ЦДКА, ЦСЬКА), «Торпедо» (Москва). Широко відомі радянські ватерполісти Ст Поджукевіч, А. Кистяковський, Би. Гойхман, Е. Семенов, П. Мшвенієрадзе, Ст Семенов, Л. Осипов і ін. З 1948 радянські ватерполісти — члени Міжнародної любительської федерації плавання (ФІНА), керівної міжнародними змаганнями по плаванню, стрибкам у воду і В. п. і об'єднуючою спортсменів понад 100 країн.
Літ.: ватерполо. Навчальний посібник для тренерів, М., 1963; Гильд А. П., Гойхман Би. А., Талишев Ф. М., Тренування ватерполіста М., 1966; Штеллер І. П. Наступленіє — тактика перемоги, М., 1968.
