водно-моторний спорт, технічний вигляд спорту, що включає швидкісні змагання і туризм на моторних судах. Розрізняють моторні судна спортивні, гоночні, надувні, з повітряним гвинтом і ін. Залежно від робочого об'єму (літражу) двигунів або граничної сумарної маси корпусу і силової установки типи судів розділені на класи, які, окрім основних (див. таблицю), включають надувні судна, туристські судна з дизельними двигунами і ін. Майже у всіх типах передбачений так званий необмежений клас, що допускає велику свободу у виборі двигуна і корпусу. Всі типи і класи гоночних судів позначені міжнародними буквеними індексами.
Основні типи і класи гоночних судів, прийняті в СРСР
Тип
Клас
Робочий об'єм двигуна, см 3
O
Гоночні судна з підвісними моторами
OJ
OA
OB
OC
до 175
175—250
250—350
350—500
S
Спортивні судна з підвісними моторами
SJ
SA
SB
SC
до 175
175—250
250—350
350—500
R
Гоночні судна із стаціонарними двигунами
R1
R2
R4
R6
до 1000
1000—1500
2000—2500
5000—7000
S
Спортивні судна із стаціонарними двигунами
S1
S2
S3
S4
до 1000
1000—1500
1500—2000
2000—2500
Рекорди швидкості реєструються на певних дистанціях або «на якийсь час». Гонки проводяться по замкнутих (кільцем) трасах, що позначаються буями або знаками, зазвичай із стартом і фінішем в одному місці. За кордоном поширені водні ралі, а також гонки в океані на великі дистанції. У.-м. с. сприяє опануванню техніки, виробляє прудкість реакції, винахідливість; служить кращим засобом випробування нових конструкцій в умовах гонок, сприяє вдосконаленню двигунів і судів. У Європі, Америці і Австралії В.-м. с. зародився на початку 20 ст і став інтенсивно розвиватися після 1-ої світової війни. У 1903 англієць С. Едж розвинув рекордну швидкість —31,46 км/ч . Абсолютний рекорд швидкості (на 1 січня 1970) належить американцеві Л. Тейлору (1967, судно з турбореактивним двигуном) —459,0 км/ч . Абсолютний рекорд світу на судні необмеженого класу із стаціонарним турбореактивним двигуном і зануреним грібним гвинтом встановив (1962) американець Р. Дебі — 322,54 км/ч . З 1967 за результатами 8—10 гонок, що проводяться в різних країнах, визначають чемпіона світу по океанських гонках (чемпіон 1969 — американець Дон Аронау). Значну роль в розвитку В.-м. с. зіграли англійці М. і Д. Кемпбелл.
Найбільше поширення В.-м. с. отримав в ГДР(Німецька Демократична Республіка), ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Італії, Франції, Бельгії, Швеції, Великобританії, США, Японії і ін. У Росії перші гонки на моторних судах відбулися в 1904 в Петербурзі; у 1907 — міжнародні гонки на каютних моторних судах. У 1925 в СРСР була організована секція В.-м. с. при Московському автоклубі. Вперше в 1938 було проведено особисту першість СРСР по В.-м. с., загальна командна першість СРСР відбулася в 1952; з 1956 вони проводяться щорік. У розвиток В.-м. с. в СРСР великий вклад внесли Ю. Ст Емельянов, П. А. Леонтьев, Ст М. Жирів, Р. Би. Берзіна, Р. Н. Шибаєв і ін. Радянські спортсмени О. Гаврілов, Ст Слінков, Ст Ісаков, Ю. Лілл, Р. Упатнієкс, брати І. і П. Богданови, Ст Степанчиков, Е. Степанов і ін. були рекордсменами і чемпіонами СРСР, призерками міжнародних змагань. У.-м. с. в СРСР керує Федерація В.-м. с., що входить в Бюро всесоюзних федерацій військово-стратегічних видів спорту ДОСААФ. Організацією В.-м. с., розробкою правив, проведенням змагань і реєстрацією світових рекордів займається створений в 1922 Міжнародний союз водно-моторного спорту (УЇМ); Федерація В.-м. с. СРСР входить в УЇМ з 1969.