Ямвліх (lámblichos) (близько 250, Халкис, Сирія, — близько 330), старогрецький філософ, засновник сирійської школи неоплатонізма, учень Порфирія . Продовжив тенденцію неоплатонізма до подальшої диференціації основних понять Гребля («Єдиного», «Ума»-нуса «Душі»), учення якого Я. сполучав з східною містикою. Автор великого «Зведення піфагорійських учень» (збереглося 5 трактатів). У своїй надзвичайно розроблений ний системі богів різних рівнів (боги надмірниє — чисті розуми і душа, боги небесні, такі, що є на чолі 12 світовими сферами, - землі, води, повітря, вогню, семи планет і ефіру, боги піднебесні і, нарешті, «охороняючі» боги і демони окремих людей і народів) Я. прагнув відстояти політеїзм древньої міфології перед лицем перемагаючого християнського монотеїзму. У трактаті «Про єгипетські містерії» намагався дати тлумачення і класифікацію мантіки, жертвопринесень і інших обрядів древньої релігії. Велике історико-філософське значення мав метод коментування діалогів Платона в Я. (трактування у всіх аспектах — етичному, логічному, космологічному, фізичному і ін.), що визначив всі пізніші неоплатонічеськие коментарі аж до флорентійської Академії платонівської (Піко делла Мірандола і ін.).
Тексти: Jamblichi de mysterns liber, rec. G. Parthey, Berolini, 1857; Jamblichi de vita Pythagorica liber, rec. A. Nauck, Petropoli, 1884.
Літ.: Історія філософії, т. 1, М., 1940, с. 372—75; Ueberweg F., Grundriss der Geschichte der Philosophie, 12 Aufl., Bd I — Die Philosophie des Altertums, B., 1926 (літ.).
