Щепкин Михайло Семенович
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 
 
щ-щуч
 

Щепкин Михайло Семенович

Щепкин Михайло Семенович [6(17) .11.1788, с. Червоне Обоянського в., нині Білгородською обл., — 11(23) .8.1863, Ялта], російський актор. Основоположник реалізму в російському сценічному мистецтві. Народився в сім'ї кріпака, керівника маєтками графа Р. С. Волькенштейна. У 1799 поступив в Судженськоє малонародне училище, де в 1800 вперше виступив в шкільному спектаклі (Розмарин — «Вздорщица» Сумарокова). У 1801—03 грав в домашньому театрі Волькенштейнов (одночасно виконував обов'язки офіціанта). Професійну сценічну діяльність почав в 1805 в курській трупі Барсових. У 1816 перейшов в харківську трупу І. Ф. Штейна (кращу на півдні Росії), завоювавши незабаром положення першого комічного актора. У 1822 по проведеній підписці був викуплений не волю. На провінційній сцені Щ. виконував всілякі ролі, а також партії в комічних операх. Його гра відрізнялася яскравим темпераментом, гумором, життєвою правдою. Вже в цей період Щ. проявив величезну спостережливість, дивну працездатність, серйозно вивчав теорію і практику сценічного мистецтва. У 1823 Щ. був прийнятий в трупу Московського театру (з 1824 — Малий театр). Формуванню суспільних і художніх поглядів Щ. сприяли його тісні зв'язки з передовими діячами російського культури (А. С. Пушкін, Н. Ст Гоголь, Ст Р. Белінський, А. І. Герцен, Т. Г. Шевченко і ін.). Щ. був не лише учасником перших постановок п'єс А. С. Грібоєдова, Гоголя, Пушкіна, І. С. Тургенева, А. Ст Сухово-Кобиліна, але і гаряче їх пропагував, добивався зняття з них цензурних заборон. Величезне значення діяльність Щ. придбала в 30—40-і рр. Здійснивши глибокий переворот в сценічного мистецтві, він зближував його з принципами пушкінського і гогольовського реалізму. Щ. затверджував важливу цивільну місію актора, поєднував в своїй творчості етично-просвітницького і крітіко-вікрівальною функції. Противник залежності від випадкового натхнення, він прагнув знайти об'єктивні закони мистецтва актора, розробив метод сценічної творчості, заснований на узагальненні широких життєвих спостережень. Вказуючи на необхідність всестороннього осмислення виконавцем творчих завдань, підпорядкування всього творчого процесу «загальній ідеї», Щ. говорив, що актор повинен не копіювати, а вникати в «душу ролі», влізати «... так би мовити, в шкіру дійової особи...» («Записки. Листи...», 1952, с. 250). Свої кращі образи артист створив в творах російської сатіріко-вікрівальної драматургії, прагнучи до розкриття типових характерів, що відображають суть цілої суспільної і соціальної групи. Долаючи опір цензури, він добився постановки п'єси «Горі від розуму» Грібоєдова, зігравши в ній роль Фамусова (1831, уривки; 1832, повністю). Позбавивши Фамусова панської респектабельності, Щ. показав його як би Молчаліним, що вислужився, ненавидів все нове. Глибокої життєвої достовірності досяг Щ. в ролі Городничого («Ревізор» Гоголя, 1836), піднявшись в ній до великого сатиричного узагальнення, викриття миколаївського режиму. Сатиричні типи дворян були створені ним в п'єсах Гоголя — «Одруження» (Подколесин і Кочкарев), «Гравці» (Утішливий), «Тяжба» (Бурдюків); Пушкіна — «Скупий лицар» (Барон).

загрузка...

  Ін.(Древн) сторона творчості Щ. пов'язана з втіленням образів людей з народу. У п'єсах українських драматургів зіграв ролі Чупруна і Макагоненко («Москаль-чарівник» і «Наталка-Полтавка» Котляревського), Шельменко («Шельменко-денщик» Квітко-Основьяненко), передавши народний характер, національну своєрідність своїх героїв. З глибоким проникненням розкривав Щ. у водевілі «Матрос» Соважа і Делурье трагічну долю старого матроса. «Торжество його мистецтва, - писав Белінський, — полягає... у тому, що він уміє зацікавити глядачів долею простої людини і змусити їх ридати і трепетати від страждань якого-небудь матроса...» (Полн. собр. соч.(вигадування), т. 8, 1955, с. 533). З психологічною глибиною, зворушливістю грав Щ. ролі Мошкина і Кузовкина («Неодружений» і «Нахлібник» Тургенева). Одна з кращих ролей Щ. останнього періоду — Муромський («Весілля Кречинського» Сухово-Кобиліна, 1855). Виступав також в п'єсах А. Н. Островського (Любимо Торців — «Бідність не прочуханок» і ін.), Мольера (Гарпагон—«Ськупой»), Шекспіра (Полоній — «Гамлет») і ін.

  Закінчену систему поглядів на акторську творчість Щ. виразив в листах, висловах, спогадах, бесідах з учнями. Його діяльність затвердила критичний реалізм як провідний творчий метод в російському театрі. Традиції сценічного реалізму, закладені Щ., зіграли велику роль в практиці Малого театру, за яким зміцнилося найменування «Будинку Щепкина». Сценічні заповіти Щ. і що проповідують їм етичні принципи послужили основою реалістичної системи акторської творчості, створеною К. С. Станіславським (див. Станіславського система ) .

 

  Літ.: М. С. Щепкин. Записки. Листи.— Сучасники про Щепкине, М., 1952; Алперс Би. Ст, Михайло Семенович Щепкин (1788¾1863), М., 1943; Клінчин А. П., Михайло Семенович Щепкин, М. 1964; Гріц Т. С., М. С. Щепкин. Літопис життя і творчості [М., 1966].

  Ю. А. Дмітрієв.

М. С. Щепкин і Н. В. Репіна у водевілі «Матрос» Соважа і Делурье.

М. С. Щепкин.